Рецензії наХелсінг OVA (2006)

OVA.1 & OVA.2

Є думка, що японські мультики - вони як наркотик. Раз присів, потім фіг злізеш. І думки все про них і про них, про них і про них... і так далі. Пам'ятаю, у Нью-Рено я якось на Джет щільно присів, от дуже схожі були відчуття.

Або ще є аналогія з латентним вірусом (як запеклий мікробіолог, я знаю про це все). Тобто сидить він у людині, такий весь тихий, затаївся, а потім улучить зручний момент і я-а-ак стрибне! І потім вже ніяк від нього не сховатися, не зникнути - все, заразив організм. І організм навіть не дуже пручається, тому що вірус цей - дуже вже симпатичний і привабливий.

Це я до чого? До того, що варто було написати пару рецензій на анімешки, і все - поперли замовлення писати більше й краще, а ще поперло бажання - дивитися й писати. І тепер спробуй зупинися. Але я й не пробую.

От, учора подивився видані добрягою joeBlade'ом два мульта про Хеллсінг. Які зовсім нові, 2006 року виготовлення. Подивився тому, що справедливо вважаю оригінальний серіал “Hellsing” класикою японського аніме взагалі й вампірячого - зокрема. Люблю я, коли про вампірів. От Стеггі це відмінно знає, і тому по доброті своїй щиросердечній видала мені недавно чотири DVD з різними вампірячими фільмами. Дивитися мені тепер все це - не передивитися.

Але не довго міркувати про вічний, краще приступимося до розбору польотів.

Увага! Подальший текст насичений анімешним сленгом і може бути важкий для сприйняття! Жарт :) Не може він бути складний для сприйняття, якщо я його пишу.

Ну отож - ОВИ вийшли гарні. Здається, відбулося це тому, що творці мульта чітко зрозуміли - не фіг шукати добра від добра й лагодити незламане. Тому герої залишилися ті ж, вчинки ті ж, і навіть розмови - теж майже ті ж залишилися.

Про що йшла мова в оригіналі? Про Орден Королівських Протестантських Лицарів ака Організація Хеллсінг - антивампірський спецназ. Головними героями серіалу були мега-вампір Алукард (ака Арукард в оригінальній вимові) і свіжовкушена вампірочка Вікторія (вона ж Селес, вона ж Серас). Інші герої, хоча й теж начебто б головні, ходять винятково на другому плані - Андерсон-Шімпф (ака батько Андерсон), Інтегра Вінгейтс Фейрбрук Хеллсінг (ака Херршин) і всякі інші Волтери й Інкогніти. Але незважаючи навіть на свою другоплановість, індивідуальність із героїв хльостала широким струменем - Андерсон, наприклад, це взагалі мій улюблений персонаж. Його могутній бойовий крик “Aaaaamennn!” забути взагалі неможливо.

Але й в ОВІ все десь так само і йде. Алукард мочить неслухняних вампірів, Вікторія носиться з вірним «Харконенном», Волтер по-павукові плете сталеві нитки. Є, проте, і важливі розходження, і я на них зупинюся.

По-перше, мульт явно мутував убік треша. Голови упирів, які розлітаються, намальовані зі зворушливою турботою й любов'ю, шматочки їхніх гнилих мозків пікірують на підлогу із чудовою деталізацією, а нерівні зубки Алукарда й Вікторії пред'являються вдячній аудиторії у всій вроді. За це ми ставимо мульту жирний плюс.

Не менш жирний мінус ставимо йому з іншої причини - кавайності й загальної антропоморфності явно зменшилося. Алукард більше не дуже схожий на людину, мордочку йому неабияк витягнули, та й над окремими органами теж познущалися (див. зубки). Вікторія тепер теж не сильно залучає жадібний погляд, оскільки риси обличчя їй знову сильно загострили, та ще й поглумилися над зачіскою. Волтер, Андерсон й Інтегра виглядають як близькі родичі Алу, все людське їм тепер чуже. Хоча, звичайно, не можна не відзначити рівно два елементи фансервісу - неабияка філейна вікторина частина, яка вилазить із вентиляції, і лиховісні мерці, які мацають її за цицьки. Це так, це є. Тут ми нічого не скажемо.

Цікаві зміни торкнулися й психологіЦьких портретів героїв. Якщо у випадку з Алу це не так помітно, то Вікторія й Інтегра з'являються зовсім у новому світлі. Так, наприклад, Вікторія перестала бути тим зворушливо-драматичним персонажем, яким вона з'являлася в оригіналі. Тепер вона з легкістю включає свою вампірячу сутність і люто відстрелює, рве пазурами й іншими важливими органами своїх ворогів. Потім, щоправда, приходить в себе й надовго замислюється. Якщо в серіалі крівцю вона спочатку не пила - не могла себе змусити, то тут такі роздуми її не дуже мучать. Це, вважаю, черговий шажок убік треша.

Але є й зворотний рух, до самого оригінального оригіналу - манги. Там, нагадаю, Віка була багато в чому комічним персонажем, Алукард її постійно підколював, а вона безупинно й тужливо нила - «навіщо ти мене зробив вампіром, що ж мені тепер робити, я не можу так, мене звати Вікторія, а не «поліцейська», і так далі. Відгомони манги видно й тут - явно наприкінці першого епізоду, коли Алу обізвав її боягузкою, і неявно - у десятку інших місць по обох серіях. Цікаве явище, так.

Інтегра ж мутувала в іншому, більше, на мій погляд, приємному, напрямку - вона перестала прикидатися психованою нестриманою дуркою. Більше ніяких криків «Цього не повинно було трапитися!!!», «Це неможливо!!» і далі в тому ж дусі. Тепер - чисто Джеймс Бонд, мінімум емоцій, максимум пафосу. «Вони перетворили моїх солдатів на упирів. Цього я їм не пробачу» - і все. Є думка, цього більш, ніж досить.

Коротше кажучи, вийшло бадьоро, розумно, динамічно. Навіть із тривимірними вставками не переборщили, що взагалі буває вкрай рідко. Сподобалося. Аматорам рекомендую.

OVA.3

Нещодавно трапилася неабияка неприємність - добряга joeBlade повідомив, що в природі вже з'явилася третя ОВА Hellsing Ultimate. Я ж, неабияк напружившись і навіть почасти підскочивши в повітря від цієї новини, негайно кинувся її качати. І скачав, не помітивши, що це чистий raw - тобто японЦький текст без ознак субтитрів. І коли помітив, було вже пізно.

Але де наша не пропадала? - подумалося мені. Японський я трохи знаю. Про що там буде йти мова, приблизно уявляю, чай не все ще забув з манги. ОВА завантажилася відмінної якості - 1024 на 768 пікселів. Чого ж тобі потрібно, собака? - запитав я сам себе голосом актора Яковлева, і сів дивитися мульт.

Дана ОВА, нагадаю, є третьою за рахунком із загальної кількості ОВ Hellsing Ultimate. Усього їх, як я гадаю, буде дев'ять, по числу томів однойменної манги. Про перші дві серії я вже писав, тепер перейдемо до третьої, котру коротенько й обрисуємо.

Як відомо, серіал «Хеллсінг» був не зовсім про те, про що було написано в оригінальній манзі Кота Хірано. Причин тому декілька. Точніше, кожен каже про ту причину, про яку йому зручніше. Хлопці з “Gonzo”розповідають, що Хірано просто не міг розвивати сюжет з тією швидкістю, з якою робився мультик, і щоб не зривати строки його випуску, гонзівці були змушені взяти сюжетну лінію у свої руки. Ну, дивлячись, куди вони завели сюжети «Гантца» і «Хеллсінга», здається, що краще нехай кожний займається своєю справою - Кота придумує, а «Гонзо» малює. Тим більше, що сам мангака затверджує, що колектив студії просто густо наплював на його готовий задум, і вирішив, що й самі з вусами - придумувати сюжети, як відомо, справа нехитра. Міркувати напружено про те, хто там прав, ми не будемо, ми тут, власно, зовсім за іншим зібралися.

Чого я так довго розповідаю тут про всяке? Та тому, камради, що третя серія - це саме та межа, де закінчується сюжетна подібність із серіальним Хеллсінгом, і починається вільне плавання студії SateLight під керівництвом Токоро Томокадзу й чуйним кураторством згаданого вище мангаки Кота Хірано. Розвиток сюжету відтепер іде строго за мангою, за цим громадянин Хірано стежить особливо завзято. Чи добре це? Як водиться, для кого як. Розберемо серію на наочних прикладах.

Сюжетно мова в ній починається з Піта Бернадетта й інших «диких гусаків», точніше, з їхнього прийому на службу до «Хеллсінг», продовжується відрядженням Алукарда й Вікторії до Ріо й знаменитою «сценою в ліфті» ( хе-хе), зустріччю з Тубалкаїном Альхамбра (ака Тубаркаїн Архамбра, ака Денді) і нарешті - увага! - стає ясно, що це за мерзенний товстий дядько в окулярах постійно хіхікає, спостерігаючи за Алукардом. Іншими словами - розкривається загалом сама суть організації «Міленіум» і її спецпідрозділу “Letzt Batallion”. Нарешті! (Бурхливі оплески, овація, окремі передсмертні крики).

Але фіг з ним, сюжетом, його й так все нормальне _отачество_ знає. Тут варто сказати трохи про інше. Про втілення даного сюжету в аудіовізуальну форму. Наступлю на горло своїй традиції й скажу спочатку про звукову складову. Вона класна. В черговий раз не можу не захопитися мега сейю - Накату Дзедзі, постійного й беззмінного озвучателя Алукарда. Просто звірячий голос, просто незвичайний. Цього камрада я заслуховував ще в _онєме_ « ГрафМонте-Крісто», де він озвучував графа, звучало теж зовсім дахозриваюче, дарма що типаж подібний.

Про картинку враження злегка двоїсте. Так, гарна картинка, з очевидними ухилами в мангоподібність - superdeformed там, і так далі. Де треба - тривимірні вставки, де не треба - просто кровища фонтанами. Крові й справді дуже багато, маніякам сподобається. У гонзівській версії її теж вистачало, але тут - просто свято крові якесь. Блутфест, млин.

Не цілком сподобалося інше - виняткове дійшле проходження оригіналу. Воно зрозуміло, що камрад Кота Хірано ні в яку не хоче відступати від власноручно написаного, вважаючи його якимсь каноном, не підлеглим зміні. Але повна й абсолютна подоба періодично дратує. Можна бути твердо впевненим, що якщо в манзі в Алукарда від порізу картою скотилося дві краплі крові, то й в ОВІ їх буде рівно стільки ж. Не те щоб це був такий вже сильний недолік... але якось незрозуміло стає, начебто до дір зачитану книжку читаєш. І так сюжет всім відомий, а тут ще й картинка - один в один з мангою. Тому й почуття від перегляду виходять змішані.

А загалом, незважаючи на бурчання, серія цілком навіть того - покотить. Деякі моменти дуже заворожили. Фактично, злегка пропотів при перегляді. Зараз от ще піду заглядати свежоскачений «Афросамурай».

OVA.4

Вчора, 13 березня, подивився четверту серію мега-креативу "Hellsing OVA". Основне почуття після перегляду - здивування. Ні, з погляду технічного там все залишилося як і раніше, і навіть, напевно трохи покращилося (якщо таке можливо відносно тамтешньої картинки, звуку й анімації). А от із сюжетом все якось зовсім інакше вийшло.

Завчасно покаюся: мангу я у свій час читав рівно до того моменту, як на секретній нараді Королеви, Лицарей Круглого стола й обмеженого контингенту «Хеллсінга» з'явився Кіт Шредингера й подарував Інтегрі чорно-білий телевізор від фірми "Філіпс". Так що важко сказати, як воно там у фільмі відбувається - строго за мангою, або це знову почалися відсебеньки із сюжетом, як минулого разу (див. Гонзо). Враження в будь-якому разі справляє дивне. Повне відчуття, що головні герої страждають легкою формою шизофренії. Чому так? А от так.

Відразу після розстрілу парламентера Інтегрі (і Алукарду) видаються особливі повноваження в справі боротьби з "Останнім батальйоном". Як вони їх використовують? Власне кажучи, ніяк. Тим часом злісні упирі з "Батальйону" неясним чином перетворюють команду англійського авіаносця "Зи Ігл" на вампірів, захоплюють його й спішно перейменовують в «Дер Адлер». Ціль цього демаршу знову ж нікому невідома, на фіга їм сплющився цей авіаносець - взагалі ніяким місцем незрозуміло.

Тим часом в англійському Генштабі панує паніка. Все пропало, шеф! Все пропало! - посинілими губами репетує сер Пенвуд. А що пропало, запитується? Чи важко завалити одиночну ціль ракетами " земля-корабель"? Або підвести три крейсери й розстріляти її семідюймовками? Ні, неважко. Але нікому це не спадає на думку. Спадає на думку зовсім інше - послати туди Алукарда (Алукард, до речі, за сюжетом - надсекретна зброя родини Ван Хелсінгів, останній козир, так сказати. Але з такою частотою використання його вже незабаром стануть на вулицях впізнавати й просити автограф, хи, хи).

Послати Алукарда навести порядок - добре, але як??? От ви не знаєте, а насправді це вкрай просто - потрібно спочатку направити на корабель два вертольоти зі спецназом. Їх, звичайно, знищать. Потім - чотири штурмовики з ракетами. Їх теж усі підірвуть, а ракети розстріляють на підльоті. І тільки потім піде в бій аццький стратобомбер з Алу. Його, до речі, зіб'ють із мушкета, але цьому вже якось навіть не дивуєшся.

На борті лиховісного авіаносця Влада нашого Дракулу зустрічає веснянкувата дівчина на ім'я Ріп ван Вінкль (який зв'язок із книжковим ірвінговим Ріпом - невідомо). Дівчина Алукарда сильно лякається й практично не пручається, коли він устромляє в неї ружжо й випиває всю кров. І голосно причавкує при цьому. За видовищем по телевізорі із задоволенням спостерігає Товстий Майор. "Круто!" викликує він час від часу. "Люблю таке! До чого ж він глухий і німий, хитрий і швидкий, і по-диявольському розумний! Молодчина Алукард!" Після чого разом зі своїми дирижаблями бере курс на Лондон, і навіть майже його досягає (на цьому серія закінчується). Чим займалася британська ПВО - нам знову ж не показують. Треба думати, теж перетворилася на злих упирів, що так ганебно прошляпила величезні цепеліни зі свастиками, орлами, дубовими листами й іншою фошистською біжутерією.

Ну й, звичайно, питання, чого вони поперли в Англію, теж залишається відкритим. Начебто б не Англія Німеччину перемогла, а зовсім навіть Радянський Союз. Мабуть, Майор дотумкав, що не долетить. Тяги не вистачить (с).

Загалом, досить дивна серія, з абсолютно алогічними вчинками персонажів. Трохи розчарований.

OVA 5

Пізнім вечором 31 грудня випадково наткнувся на п'яту серію Hellsing OVA, і негайно випив подивився. А вже потім випив. У круговерті й урагані наступного свята й торжества намір написати за фактом розумну замітку якось втратився. І тільки наступного дня через два дні організм увійшов у тонус настільки, що мені вдалося нарешті встати без сторонньої допомоги розбудити натхнення, щоб повернутися до первісного плану дій.

П'ята серія виявилася гідною спадкоємицею четвертої, із приводу якої я у свій час лаявся, що вона вийшла сумбурною й нелогічною. По-перше, рівень дурацькості тут творчо розвинений і піднятий на новий рівень. По-друге, додані деякі незрозумілості з музикою й монтажем, про що нижче.

У третьому абзаці, за традицією, пропоную випити за кохання я видам дисклеймер - так, я прочитав мангу ( нарешті) і знаю, що тут все йде в точній відповідності з нею. Ну, майже в точній. Тому жадати від даного онєме чогось, відмінного від того, що прописано, а точніше промальовано, у манзі - некошерно й неприпустимо. З іншого боку - чому це неприпустимо? Але навіть якщо й так, то влучно вказати на шизофренічності оповідання мені вже точно нічого не заважає, крім, звичайно, похмілля.

Четверта серія, як ми пам'ятаємо, закінчувалася тим, що дирижбампелі партайгеноссе Геррмайора на повній швидкості неслися на беззахисну Англію, загрозливо помахуючи пропелерами. А героїчний Алукард в цей час романтично нудьгував на мертвому колишньому німецькому, а точніше колишньому англійському (і не здивуюся, якщо колишньому французькому) авіаносці «Орел». В живих там нікого вже не залишилося, у не-мертвих - теж, і нашому вищому вампірчегу стало відверто нудно. Тому він там просто спав. І бачив сни, бути може.

Хоча ні - точно бачив сни. У повній відповідності з показаннями класика, у цих снах інтенсивно народжувалися чудовиська. Одним з них, що цікаво, був Брюс Вілліс. Із цього, власно, і починається п'ята серія.

Потім, щоправда, Алукард із оповідання випадає, і з'являється знову тільки в самому кінці на півхвилини, щоб своїм поставленим баритоном сказати щось глибокодумне й малозначне. А на екрані, тим часом, розвертається страшне. Злобливо гудучи моторами й свистячи площинами, у повітряний простір Англії вторгаються три дирижаблі. Судячи зі стрімкості того, що відбувається, вони розвивають швидкість кілометрів так під шіссот-дивяццот на годину, що неможливо чисто технічно, півтори сотні км/год для таких здорових пупирів - фізична межа. Але навіть це не головне. Дирижаблі взагалі нікого на шляху не зустрічають. Ні винищувачів Ройал Ейр Форс, ні вогню зеніток - нічого. Земля під аеростатами, які пролітають, безвидна й порожня, нікому до незрозумілих літаючих об'єктів діла немає.

От так розумно, виявляється, поставлена повітряна безпека володарки морів. От так бачать її режисер мультику й особисто Кота Хірано.

Звичайно, легко заперечити, що по-перше, так прописано в манзі, а по-друге, у британській армії мало місце масове зрадництво - всі вищі офіцери виявилися вампірами, які були перевербованими ще за давніх літ і стали на сторону «Останнього Батальйону». Насмілюся помітити, що від прописаності в манзі ідіотизм того, що відбувається не стає менш ідіотським. Те, що автори мультику його не зауважують, і вважають за те, що саме собою зрозуміло - м'яко кажучи, багато чого каже про авторів.

Тотальна ж інфіційність британської армії вампірами виглядає й зовсім нерозумно - як придуманий заднім числом деус екс махина, типу «нам просто дуже хотілося, щоб майор Геррмайор добрався до Лондона, тому ми просто забули про армію, зробили вигляд, що її не існує. Плюс дали дирижаблям нескінченне життя й патрони. Кіров репортинг!»

Отже, Кірови благополучно повисають над Лондоном (лондонське ПВО, як і народ, мовчить, йому на все це діло пофіг), після чого Геррмайор, стоїть перед довіреним йому батальйоном та вимовляє дожелезну й зовсім безглузду промову. З неї стає ясно, що за шістдесят років підготовки до атаки Лондона він так і не написав нічого, крім плану «Зеєльове 2», у якому не позначено ніяких стратегічних завдань - хто, куди, навіщо, хто кого прикриває, хто куди просувається. Фактично, план виглядає таким чином - «всіх вбити, все підірвати». Після зачитання мега-плану майор якийсь час відповідає на питання аудиторії, типу «Британський музей? Підірвати!», «Колона Нельсона? Обрушити!», «Будинок Парламенту? Спалити!» та інші, настільки ж важливі. Сцена зроблена вкрай неспішною. Створюється враження, що режисерові запекло потрібно було кудись подіти хронометраж, от він й ухитрявся.

Після майорського отжига, дирижаблі починають відстріл якихось не те НАРів, не те БПЛА-камікадзе, які садять по площах і красиво вибухають, підриваючи купу будинків, включаючи Біг Бен і Тауер Бридж. За ними починається висадження власно десанту. Відразу ж купу питань викликають десантуючі девайси - навіщо вони такі страшні й повільні? Якщо на викид одного солдата йде по десять секунд, то, може, простіше було б відправити їх всією купою вниз під парашутами? Але, як бачимо, пекельним упирям з «Летцте Баталліона» і парашути не потрібні, вони легко ширяють на вітрі, що той Бетмен. Навіщо тоді всі ці рейки, напрямні й зворотний відлік? Загалом, процес висадження виглядає вкрай дивно.

А що ж роблять у цей час всі інші персонажі? Лицар Круглого стола сер Пенвуд й Інтегра У. Ф. Хеллсінг сидять у секретному бункері й думають, як вони дійшли до життя такого. Підступні британські вампіри в погонах вриваються в приміщення, намагаються всіх захопити, загрожують, грубіянять і навіть приставляють пістолет Інтегрі до голови. Вдосталь насміявшись, Інтегра позіхає й командує: «Волтер, голубчик, убий їх всіх». Море крові. Власно, це єдиний момент, який сподобався в мульті.

Далі Пенвуд вирішує одержати Зірку Героя посмертно й кричить, що всі крім нього повинні покинути бункер. Ага, дурнів нема, всі залишаються, вимовляючи довгі чуттєві промови, іде тільки Інтегра з Волтером. До бункеру вриваються вампіри, Пенвуд зловісно (але й молодцювато) регоче, згадує славне минуле, кричить «Зараз ви всі помрете, прокляті нацисти!», натискає кнопку взривача. Ворожий офіцер випучує очі, дивиться на стелю й по сторонах, бачить прив'язані всюди пакети із ІЗ-4, вимовляє “Scheisse!”, а більше нічого не встигає. Вибух. Море пафосу, хронометраж цокає.

В місті тим часом відбувається чорт знає що - пекельні фашисти стріляють, підривають і гризуть усіх, кого побачать. Неорганізовану відсіч їм намагається дати тільки доблесна лондонська поліція. А от в Америці, наприклад, де в кожного вдома дробовик, все напевно склалося б інакше. Відбувається все це побоїще, чомусь, під поганий музичний супровід з вигуками « дуб-дубі-ду!». Не знаю, для чого воно таке було обрано - от у третій серії сцена в ліфті проходила під відмінну музику, яка ідеально пасує до моменту. А тут - от так. І навіть барабани Страдіварі не допомогли.

Де весь цей час пропадає Вікторія, чому ніяк не реагує уряд, військові структури, спецслужби - зрозуміти неможливо. Таке враження, що по ночах всі вони впадають у найглибшу сплячку, ака коматоз. Це, звичайно, доставляє, але загальна думка про серію опускається ще нижче.

Інтегра з Волтером тим часом люто рулять по палаючому Лондону з метою добратися до свого маєтку. На них настрибують упирі, які вийшли із загиблих лондонських громадян, за ними, як ковзанярі, несуться фашисти з панцерфаустами, але нашим героям все дарма. Як раптом Волтер гальмує й каже Інтегрі: «Ну, я тут вийду, мабуть. Далі ти сама.» - «А, ну добре», - відповідає Інтегра, і ніяких дурних питань не задає. Зрозуміло ж, що якщо людина попросила залишити його одного посередині зруйнованого, палаючого міста, повного вампірів і упирів, то в нього є на це підстави.

Може, він хоче побути на самоті, знову ж.

Машину Інтегри незабаром гальмують фашисти і явно мають намір її пасажирку трошки погризти. Як раптом з неба падає батько Андерсон, а по дахах підтягується орден Іскаріота в повному складі. Спочатку вони півгодини читають молитву, потім трясуть зброєю, потім накидаються на фашистів і безкомпромісно їх рубають і стріляють. Фашисти, що характерно, практично не пручаються.

На цьому серія закінчується.

На мій погляд, вийшло взагалі ніяк. От є така штука, як мотивація, яка пояснює, чому герой вчиняє саме так, а не інакше. Отож, мотивація повинна а) бути, і б) бути переконливою. В даній серії мотивація відсутня як клас - всі персонажі вчиняють не як нормальні люди, а строго так, як потрібно авторам для продовження оповідання. Ну, це як при рішенні завдання почати підганяти рішення під вже відому відповідь. Крім того, що це читерство й неспортивно, це ще й невимовно нудно до того ж. Тому серія не сподобалася категорично. Вся надія на шосту частину, де буде облога особняка Хеллсінг, а Бернадотт із Вікторією дадуть як треба прикурити фашистам.

Будемо чекати.