Біографія Такеши Кітано

Біографія Такеши Кітано

Говорячи сьогодні про роль і культурологічне значення азіатського кінематографа в сучасному кінопроцесі не можна обійти стороною фігуру одного із впливовіших й авторитетних режисерів Японії – Такєши Кітано. 1997 рік є крапкою відліку азіатської «атаки» на всі міжнародні кінофестивалі світу, починаючи від Торонто й закінчуючи Брюсселем. Саме цього року «Феєрверк», мало відомого в той час широкій публіці, Такєши Кітано одержує вищі нагороди в Каннах і Венеції.

Кітано народився в робочих кварталах Токіо, країна була окупована американцями, на життя доводилося заробляти аж ніяк не творчою роботою. Молодий Такєши встиг попрацювати ліфтером, воротарем, офіціантом, довідавшись строгі вдачі могутньої якудза. Він дотепер не любить відповідати на питання, що стосуються його дитинства й відносин з японською мафією. Всі відповіді є в його фільмах. Саме ці дві теми «супроводжують» режисера протягом всієї його кар'єри. Насильство й любов, смерть і народження, Інь й Янь; навіть особа Кітано завжди робить двоїсте враження, коли одна половина посміхається, друга завжди серйозна. Травма, частковий параліч лицьового нерва, отримана в результаті автомобільної катастрофи на початку 90-х, виявляє собою «нескінченну» діалектику, як життя, так і творчості режисера.

В 1971 році Кітано разом зі своїм другом Кієши Канеко створює комічний дует «Два четвертаки» (Two Beats); багато пізніше, коли про колишнє співробітництво залишаться тільки спогади, він візьме псевдонім "Beat Takeshi" на згадку про перші кроки в шоу-бізнесі. А вони були далекі від тих фантазій, які уявляли собі друзі. Спочатку «Два четвертаки» виступали в стрип-клубах, розважаючи публіку в перервах між стриптизом. Тільки через два роки пішла пропозиція телепродюсера, і вже в 1976 році Кітано й Канеко одержують приз однієї японської телекомпанії як кращий комічний дует. Кількість передач, у яких бере участь Такєши, стрімко росте. «Бували дні, — згадує режисер, — коли мене можна було побачити в п'ятьох-сімох передачах одночасно».

В 1983 році на екрани виходить картина Нагіси Осіми «Щасливого Різдва, містер Лоуренс». Події стрічки відбуваються на острові Ява в 1942 році. У японському таборі для американських військовополонених зустрілися два товариші по службі. Один з них недавно уник смертельного вироку завдяки втручанню японського коменданта – фанатичного, але чесного офіцера. Інший – завойовує довіру й повагу начальника табору. Фільм, що сполучає в собі ознаки психологічної драми й філософської притчі, не тільки підкреслює що поняття гуманізму й жорстокості не тотожні в різних культурах, але й показує взаємини людей, що абсолютно відрізняються друг від друга по психології. Картина була захоплено зустрінута в Європі, у тому числі й Каннах, але не була оцінена в Японії. Роль сержанта О'хара виконав Кітано, що викликало ще більше питань у японської публіки. Протягом двох годин улюблений комік жодного разу не пожартував. Але зараз, по закінченні, майже двадцяти років, саме ця стрічка викликає найбільший інтерес у шанувальників Такєши Кітано, що дає їм можливість побачити улюбленого актора й режисера на початку своєї кінематографічної діяльності. Незважаючи на суперечливість думок, викликаних фільмом, це був гарний старт. Знявшись в Осіми, у компанії культових Девіда Боуі й Рюічі Сакамото, Кітано зарекомендував себе, як актор здатний на, майже миттєве, перевтілення з великим діапазоном емоцій і почуттів.

Далі іде черга ролей, що мало запам'ятовуються, у фільмах, художні цінності яких залишаються під великим сумнівом. В 1989 році Кітано дає згоду на зйомки у фільмі «Крутий коп», японський варіант іствудського «Брудного Гаррі», але через напруженого графіка на телебачення жоден режисер не хоче підбудовуватися під актора. Продюсери йдуть на ризик і пропонують Кітано самому режисирувати фільм. Так, акторові, доводиться очолити знімальний процес, і із цим завданням він успішно справляється.

Насамперед, Кітано починає роботу зі сценарієм, їм дописується ряд ключових сцен. «Проблема була в тім, — згадує він, — що я ніколи не знімав кіно й ніколи цьому не вчився. Але в мене була команда, добре підготованих в цій індустрії й відмінно вивчила всі технічні методи, засновані на західних впливах, – використання рухливої камери, різних кутів зйомки. Але в Японії не можна форсувати рух камери хоча б тому, що при цьому в кадр завжди попадає що-небудь зайве. Отож я вступив у бій зі знімальною командою, щоб вони знімали майже нерухомою камерою». Документальна статичність і неймовірна (для кінця 80-х) жорстокість, от візитні картки режисерського дебюту Кітано. У смертельному двобої між поліцейським Азуму й убивцею Кіохоро ні «поганих» й «гарних». Той й інший, досягають поставлених цілей будь-якими способами й засобами, незважаючи ні на що, у тому числі й рідних; у фіналі, Азуму вбиває свою сестру, посаджену якудза на голку. Незважаючи на очевидні новаторства, використані Кітано, фільм був зустрінутий прохолодно. Образ жорстокого поліцейського ніяк не в'язався з тим коміком, що веселив всю Японію по вихідним. Прийшов час робити остаточний вибір між телебаченням і кіно, Кітано не змусив себе довго чекати.

В 1990 році на екрани виходить «Крапка кипіння», заплутана історія про токійських підлітків що перешкодили якудза, і намагаються знайти вихід у цій непростій, що грозить їм смертю, ситуації. Режисер грає жорстокого якудза Уєхару, що задолжали гроші босові мафії й не бажаючий повертати свій борг. Герой Кітано з'являється в другій половині фільму й гине за десять хвилин до кінця, але чи залишає не найсильніше враження від картини. «Я скудно використав діалоги, — згадує режисер, — тому що кіно по природі своій повинне бути німим. Іноді я уявляю собі «гранічне кіно» (ultimate film) – фільм, що складається із семи слайдів без музики або діалогів, що однаково заводить публіку. До того ж я спочатку був коміком, тобто протягом довгого часу професійно мав справу зі словом. Тому лещу собі думкою, що маю повне уявленя про владу мови. І по моїй філософії від убогості діалогів виграє не тільки образотворчий ряд, але й самі діалоги». Кітано продовжує мінімізувати словесну частину картини щоб підсилити художній ефект від візуального ряду.

В 1992 й 1994 роках режисер пробує себе в жанрових стрічках – «Сцени в моря» й «Кого-небудь зняв?». Обіг, як до мелодраматичного, так і до комедійного сюжетам не привносить чогось нового у творчий шлях Такєши Кітано. Де треба сміятися, глядачі «слухняно» сміються, де потрібно змахнути сльозу, що накотилася, глядачі дістають хустки. Ці стрічки не принесли Кітано значного успіху. Але між зйомок цих стрічок, з'являється «Сонатина», після якої режисер входить у пантеон класиків японського кінематографа.

Герой фільму – гангстер Муракава (його зіграв Кітано), керівник середньої ланки Токійської якудза. Коли на Окінаві починається жорстока війна між бандитськими кланами, Великий бос приймає рішення послати «бригаду» Муракави для врегулювання конфлікту. На початку фільму глядач бачить грізних бандитів готових виконати будь-який наказ, але в ході очікування розпоряджень начальства, якудза живуть повсякденним життям – улаштовують феєрверки, розучують народні танці, слухають філософські притчі Муракави, виявляючись, не дивлячись на свій суворий вид, людьми ранимими й що вміють співпереживати. Кітано вміло моделює ситуацію, уводячи в оповідання елементи комедії, трилера, мелодрами.

В 1994 році Кітано попадає в аварію, що на все життя, «віддрукувалося» на обличчі режисера. За його словами, він зрозумів, що повинен змінитися. В 1996 році він знімає «Дитинки повертаються», історія друзів які пішли по життю різними шляхами, але відносини, що зберегли, навіть тоді, коли доля зіштовхує їх чоло в чоло. При звичайному антуражі – бійки, убивство, чоловіча дружба, міняється кіномова, яким режисер розповідає свою історію. «Дитинки повертаються» мав потужний касовий успіх і був прийнятий західної кіно громадськістю.

В 1997 році на екрани виходить один із кращих японських фільмів десятиліття – «Феєрверк». Цей фільм часто порівнюють із «Сонатиною»; але при певній значеннєвій схожості «Феєрверк» виграє за рахунок зрослої режисерської майстерності Кітано. Колишній поліцейський Нісі – збірний образ всіх героїв попередніх фільмів режисера. Його неймовірна жорстокість відносно мафії благополучно «сусідить» із самовідданою любов'ю до дружини й ніжної дружби з інвалідом Хорібе. «Феєрверк» стає еталонним фільмом жанрового поліцейського кіно.

«Наприкінці рекламної компанії «Феєрверка» — говорить Кітано, — я відчув, що ситий по горло цими нескінченними розмовами про насильство в моїх картинах. Я вирішив, що зроблю щось зовсім з іншої області. Це можна зрівняти з їжею: якщо споживати улюблену їжу кожний божий день, то рано або пізно ти її зненавидиш. Я знайшов неймовірно цікавою ідею про поганого хлопця, що робить гарні вчинки абсолютно випадковим чином». Так, в 1999 році, у Каннах відбулася прем'єра «Кікуджиро». Головний герой, не може похвастатися гарним смаком, він не любить працювати, але, зате не ладь пограти на перегонах, і частенько розв'язує життєвих проблемы за допомогою куркулів. Але саме йому доводиться супроводжувати дев'ятирічного Масао в пошуках своєї мами. Після оглушливого успіху «Феєрверка» будь-яка нова робота Кітано викликає незмінний інтерес глядачів і критики. «Завдяки» підступам Кроненберга, що очолював в 1999 році Канський кінофестиваль, режисер їде із блакитного узбережжя без призів; що втім, не перешкодило йому одержати приз Фіпресси й нагороду в номінації «Кращий актор» на міжнародному кінофестивалі у Вальядоліде. На батьківщині «Кікуджиро» був визнаний останнім шедевром XX століття.

В 2000 році, через 17 років, Кітано знімається в «Табу» Нагіси Осіми виконуючи роль наставника самурайського загону Тошізо Хіджиката. У цьому ж, 2000 року, на екрани виходить гангстерський фільм «Брат якудзи» являючий собою спробу сполучити японський колорит з американськими просторами. Оніки Ямомото приїжджає в США, щоб на місці розібратися з убивцями свого брата. На сьогоднішній день, це, мабуть, сама невдала робота Такєши Кітано, на що, згодом, ремствував і він сам. Гигантоманія Голівуда просто проковтнула всі ідеї закладені автором, перетворивши фільм в «ще один східний бойовик».

Вирішивши відпочити від режисерського тягаря, він знімається в японського класика Кінзи Фукасаку; «Королівська битва» – одна з найбільш голосних й обговорюваних прем'єр 2001 року. Сцени знищення собі подібних, під невсипущим поглядом учителя Кітано робить сильне враження.

2002 року на Венеціанському кінофестивалі найбільше чекали «Ляльок» – стрічки Такєши Кітано, що оповідає про взаємини молодих людей. Фільм був з наснагою зустрінутий публікою, що не відбилося на нагородах фестивалю. Кітано виїхав ні із чим.

Сьогодні він може собі це дозволити; перетворившись із коміка в стрип-клубі в уособлення японського кіно на Заході...