Рецензії, в яких згадується Джейсон Стейтем

Колись дуже давно (у далекі часи до коронавірусу та повномасштабного вторгнення) Він Дизель оголосив, що «Форсаж 10» буде заключною пригодою Домініка Торетто та його родини відважних гонщиків. Але йшли роки, і ось ми дійшли до десятої частини, яка точно не буде завершальною (навіть не буде передостанньою, бо вони вже планують «Форсаж 12»). У минулому фільмі творці франшизи навіть відправили кілька героїв у відкритий космос, тож перевершити себе їм було складно... Проте їм це знову вдалося, і секрет успіху досить простий — Джейсон Момоа, він же кхал Дрого, він же Аквамен.

Наприкінці лютих дев'яностих Гай Річі, який з тих пір став культовим режисером нашого часу, і Джейсон Стейтем, який зараз є зіркою жанру екшен світового масштабу, увірвалися до світу кіно разом, і їхні перші спільні кримінальні картини «Карти, гроші, два стволи» та «Великий куш» практично моментально стали класикою бандитського жанру. У 2005 вони знову зустрілися на знімальному майданчику і зняли «Револьвер» (який виявився набагато менш популярним), і ось, невпинно підкоряючи протягом останніх 16 років Голлівуд та домігшись там успіху, Річі та Стейтем нарешті вирішили возз'єднатися знову, щоб вразити своїх шанувальників чимось незвичайним – драматичним екшен-трилером «Гнів людський», який мало схожий на їхні перші шедеври.

Два роки тому дует непримиренних ворогів у виконанні Двейна Джонсона і Джейсона Стейтема практично врятував «Форсаж 8» і настільки підкорив глядачів, що незабаром ця парочка отримала свій власний фільм. Без Віна Дизеля та Мішель Родрігес, але під прапором франшизи «Форсаж». Тепер Люк Гоббс і Декард Шоу відправляються в своє сольне плавання по всьому світу, щоб врятувати людство від вірусу, який може знищити мільярди життів.

Екшен з нотками кримінальної драми «Механік», який вийшов на екрани п'ять років тому, виявився досить цікавим рімейком однойменної кінокартини з 1970-х і одним з тих фільмів в фільмографії Джейсона Стейтема, який може припасти до душі навіть тим, хто не є затятим шанувальником цього актора. І ось його професійний найманий вбивця Артур Бішоп повертається, щоб поквитатися з ворогом з минулого, який узяв в заручники його нинішню дівчину...

Знімати сіквел «Механіка» довірили німцеві Деннісу Ганзелю, режисерові драматичного трилера «Експеримент 2: Хвиля». І ось вже корабель під назвою «Механік: Воскресіння» вирушає в плавання по різних країнах, де на головного героя чекають три впливові мішені, до яких ніхто не зможе підібратися. Крім нього, зрозуміло.

Якщо в першому фільмі Бішоп у втіленні Стейтема виглядав свіжо, то тут в гонитві за тим, щоб вразити глядача, творці сіквела мало не перетворили його в чергового суперагента, перед яким не може встояти ні одна фортеця. Навіть постер фільму нагадує «Місію нездійсненну: Протокол Фантом». Сценаристи змушують Бішопа метатися по світу, дають абсурдно короткий екранний час на виконання «нездійсненних» завдань і при цьому змушують будувати з себе героя-любовника, свято спраглого врятувати свою зазнобу. Причому кожне з цих завдань тягне на сюжет для цілого фільму, і якби їм дали час розвинутися, то могло б вийти щось цікаве, напружене і драматичне, адже перші дві мішені прописані краще, ніж всі інші персонажі.

З головною героїнею справи йдуть не набагато краще. То її представляють як колишнього солдата, то вона мало не в обморок падає перед кривдниками, то все-таки може дати їм здачі. Так хто вона – чергова дама в біді чи самостійна жінка, яка служила в армії і могла б сама втекти з полону, не чекаючи Бішопа? На красуню Джесіку Альбу тут сумно дивитися, оскільки варто лише згадати її героїнь з «Міста гріхів» чи «Мачете», як тут же стає ясно, що вона здатна на більше. Та й хімії у них з Стейтемом нуль. Їхні стосунки не дають розвинутися, зате всі герої одноголосно заявляють, що ці двоє просто жити одне без одного не можуть. І ми повинні на це купитися?

Якимось чином вдалося заманити сюди Томмі Лі Джонса, який був просто шикарний в «Джейсоні Борні», а тут більше нагадує якогось пройдисвіта. До того ж, його персонаж схожий на батька героя Хав'єра Бардема в «Раднику». І це аж ніяк не комплімент. А роздобути у фільм зірку «Тигра, що крадеться, дракона, що зачаївся» Мішель Йео і не дати їй жодного разу надерти зад якомусь поганому хлопцю – і зовсім злочин.

Наостанок до перерахованих вище прорахунків, якщо в першому «Механіку» був чудовий і багатошаровий антагоніст, якого зіграв Бен Фостер, то тут же нас знайомлять з якимсь Крейном з минулого Бішопа, і виглядає він як пародія на будь-якого лиходія з бойовика. Взагалі дивно, як з таким противником настільки крутий головний герой примудряється вовтузитися півтори години. Ця роль дісталася Сему Хезелдайну напевно тому, що у лиходія просто зобов'язаний бути британський акцент.

Намагаючись підкорити глядача екзотичними пейзажами і своєю любовною лінією, «Механік: Воскресіння» геть начисто забуває про те, що в першу чергу повинен вражати відмінним екшеном, який тут абсолютно не запам'ятовується. А фінал і зовсім виявляється притягнутим за вуха хепі-ендом, в який і хотілося б вірити, та не виходить.

Деяких героїв краще не воскрешати.