Рецензія на фільм «Хвиля»
Фільм-катастрофа норвезькою

Прийнято вважати, що фільми-катастрофи – це фішка Голлівуду, який може дозволити собі витратитися на масштабні спецефекти, показують в кадрі тотальне руйнування від будь-якого природного лиха. Європейський кінематограф з його більш скромними бюджетами в основному тримається від такого жанру подалі, але тут у гру вступили норвежці, які вирішили показати на екрані нехай і локальний, але не менш небезпечний катаклізм, який дійсно може відбутися в одному містечку, розташованому біля підніжжя рухливої гори.

Головну роль у «Хвилі», четвертій повнометражній картині маловідомого за межами Норвегії режисера Роара Утхауга виконав актор Крістофер Йонер і він цілком підійшов для втілення геолога-сім'янина. Його герой отримав нову роботу в крупній компанії, і вони з родиною зібралися покинути рідне мальовниче містечко, але раптово геолог зауважує дивні показання приладів. І замість того, щоб відвезти своїх дітей подалі від цієї небезпеки або доручити їх відправку подалі звідси комусь іншому, він стрімголов мчить назад і його сім'я виявляється застряглою в цьому місці, звідки тікати вже пізно. Так що тепер йому доводиться стати героєм, який усіх рятує.

Ще у фільмі виділилася Ені Даль Торп, зовні схожа на австралійську актрису Пету Вілсон, відому по серіалу кінця 1990-х «Її звали Нікіта». Вона зіграла дружину головного героя, яка після цунамі опинилася в пастці з сином, і те, як стійко і розумно вона веде себе у такій кризовій ситуації, показує, що ця героїня – чи не єдина, хто уважно слухав на лекціях з безпеки.

Сюжет «Хвилі» концентрується більше на драматичному трилері, в жанрі якого і працював раніше її режисер, ніж на спецефектах, які в голлівудських історіях такого типу завжди ставлять на перше місце. Саме цунамі в даному випадку – це швидка хвиля підземних вод, яка нахлинула і спала. Воно поділяє кінокартину на дві частини: у першій йде нагнітання обстановки, передчуття катастрофи, а другий – боротьба людей за виживання, де показано як геройство, так і малодушність, паніка і все, на що вони можуть спровокувати людину в обставинах, коли інстинкт самозбереження стає на перше місце.

Але в той же час, «Хвилі» не вдається уникнути кліше жанру фільму-катастрофи. У містечку, що знаходиться в такому небезпечному місці, працює команда професійних на перший погляд геологів, які повинні стежити за фіордом, і коли що – бити тривогу. Але коли головний герой вказує на те, що час «ікс» настав, гірські породи прийшли в рух, колеги відмахуються від нього, мовляв, нема чого панікувати завчасно, смикати людей і лякати туристів. Але геологи, які повинні були подумати і розрахувати все, чомусь вважали за краще не думати про те, що потонвші в хвилі туристи навряд чи потім будуть дякувати за незабутню відпустку і повернуться в їх містечко наступного сезону. Так і з плану евакуації міста, яке може затопити всього за лічені хвилини, продуманим у них виявилася лише сирена. Авжеж, коли людей змиє хвиля, краще, щоб вони прокинулися. Хочеться вірити, що в цих місцях, де подібний катаклізм можливий, все це продумано набагато краще, адже краще спостерігати за цим з екрану кінотеатру, де показують науково-фантастичний фільм, ніж дивитися подібне в новинах.

Можна роками знімати показання з рухомих гірських порід і підземних вод, а потім за якісь 10 хвилин ваше рідне місто без особливого попередження все одно може змити величезною нещадною хвилею.