Рецензія на фільм «8-бітне Різдво»
Нова святкова класика з ностальгією за 80-ми

У другий рік пандемії, коли збори фільмів у кінотеатрах все ще залишають бажати кращого, восени та взимку на великі екрани виходять здебільшого або блокбастери, або потенційні номінанти на «Оскар» із зірковим кастом, за рідкісним винятком. І у цей виняток, на жаль, не увійшли різдвяні та новорічні сімейні комедії, проте цю нестачу з лишком вирішили компенсувати американські телеканали та закордонні стримінгові сервіси. Наприклад, платформа HBO Max та студія Warner Bros. вирішили порадувати глядачів картиною «8-бітне Різдво», яка, напевно, для багатьох виявиться приємним кіносюрпризом під ялинкою.

Події сімейної комедії «8-бітне Різдво» починаються в нашому часі, але незабаром сюжет перетворюється на розповідь-фелшбек з вуст головного героя у втіленні зірки ситкому «Як я зустрів вашу маму» Ніла Патріка Гарріса. Він виконує тут роль такого собі «Теда Мосбі», але розповідає своїй доньці не про те, як зустрів її маму, а про те, як одне Різдво наприкінці 80-х змінило його життя. Його дочка дуже сильно хоче знайти під ялинкою смартфон, а в 80-х герой Гарріса, якому тоді було всього 10 років, так само хотів отримати на Різдво приставку Nintendo. І, прийшовши до розуміння, що від батьків такого дорогого подарунка він не дочекається, хлопчик та його друзі вирішили взяти здійснення цієї заповітної мрії у свої руки.

Коли сюжет відправляє нас разом із головним героєм, якого звати Джейк Дойл, у 80-ті, то знайомить з його друзями, які нагадують команду із серіалу «Дивні дива», тільки замість монстра з іншого світу їм доведеться боротися з більш реальними «монстрами» – задирами та хуліганами зі своєї школи, які не дають їм спокійно жити. Це і розпещений грошима батьків Тіммі, який використовує свою приставку Nintendo, щоб здаватися крутим і маніпулювати іншими дітьми з не таких заможних сімей, і агресивний «другорічка» Ягорськи, який так довго засидівся в одному класі, що вже нагадує героя фільму «Мачо і ботан», де дорослі копи прикидалися учнями та вирушали до школи, щоб працювати там під прикриттям. Але апофеозом квесту Джейка та його друзів без сумнівів є та сама заповітна приставка, заради якої хлопці та одна дівчинка готові на все, тому постійно вигадують якісь хитромудрі, але цілком реальні для втілення у життя плани. Загалом, якби у Кевіна МакКаллістера була така команда підтримки, він би переловив усіх небезпечних злочинців Чикаго та сусідніх міст.

Ніл Патрік Гарріс є найвідомішим членом акторського складу комедії «8-бітне Різдво», але всі інші актори, особливо діти з 80-х, у жодному разі не дають себе затьмарити (просто Гаррісу тут не дали заспівати та станцювати). З головною роллю, роллю 10-річного Джейка, просто чудово впорався юний актор Вінслоу Феглі, який нещодавно також зіграв головну роль у фентезі від Netflix «Нічні щоденники», так що перед нами безперечно нова майбутня зірка Голлівуду. За ним цікаво спостерігати і під час перегляду дуже швидко переймаєшся його прагненням отримати приставку Nintendo. Плюс із ним у кадрі не буває нудно, це ніби спостерігати за юним Маколеєм Калкіним у «Сам удома», хоча у них і різні за характером персонажі. А може й не такі різні, адже і Джейк, і Кевін обидва великі авантюристи, які долають свої страхи і дають відсіч забіякам різного ґатунку. Та й кмітливістю обидва не обділені.

Також хороші актори Джун Рафаель та Стів Зан у ролях батьків Джейка, і це ще один ключ до успіху даного кіно, адже родина є його центральною темою, тому якби між акторами не було цієї душевної хімії, фільм здавався б фальшивим. А тут дуже правдиво і мило показані стосунки між Джейком та його батьками, Джейком та його молодшою ​​сестричкою, особливо коли їм усім складно порозумітися, але вони все одно не здаються, адже щиро люблять одне одного. Навіть коли батько відправляє на вулицю з відром та лопатою прибирати весь задній двір від собачих какашок. Або коли батьки навідріз відмовляються купувати Джейкові приставку, або коли мама випадково купує йому «дівчачі» чоботи на зиму, за які його дражнять у школі. Але Джейк все одно не загадує бажання в дусі Кевіна, щоб «вся його родина зникла на Різдво», а, поскрипуючи своєю зубною пластиною, намагається знайти вихід із ситуації і отримати з неї користь – стати сильнішим та незалежнішим і навчитися давати відсіч хуліганам.

Та й взагалі весь фільм відчувається, що ця історія була натхнена дитинством сценариста Кевіна Якубовськи (окреме браво йому за такий чудовий сценарій), його любов'ю до Nintendo, 80-х і, що найважливіше, до його родини та друзів. А для режисера Майкла Дауса, котрий зняв у минулому комедії для дорослих «Вибивала», «Дружба і жодного сексу?» та «Водій для копа», який також був дитиною 80-х, «8-бітне Різдво» безперечно є найкращою кінороботою в його кар'єрі. Ось так іноді такі прості історії про дитинство, що викликають приємну ностальгію та найсвітліші емоції, з легкістю обходять більш складні комедії з екшеном та дорослими проблемами. Практично впевнена, що Джону Г'юзу, класику американського кіно 80-х та сценаристу перших двох «Сам удома», це кіно б сподобалося.

Я подивилася «8-бітне Різдво» після нового «Сам удома», і ці дві сімейні комедії – просто небо та жах. Наскільки поганий новий «Сам удома», настільки гарний фільм «8-бітне Різдво», чи навіть у рази кращий. Прямо відчувається, скільки душі та любові було вкладено в цей проект, і він точно заслуговує на звання миттєва святкова класика. Дуже шкода, що «8-бітне Різдво» не вийшло в кінотеатрах (зараз дуже не вистачає на великих екранах таких святкових фільмів для будь-якого віку), але хочеться вірити, що ця стрычка підкорить стримінгові платформи, оскільки вона заслуговує на те, щоб її подивилося як якнайбільше сімей та якнайбільше людей, які відчувають себе самотньо у цей непростий час. Адже це дуже добре, світле, надихаюче, подекуди наївне – але лише в найкращому розумінні цього слова – кіно, яке повертає у дитинство і нагадує про простіші часи. Коли ми не переживали ні за що, окрім того, щоб отримати на Новий рік подарунок, який хотіли найбільше у світі. І були готові заради нього на всілякі подвиги.

Дорогі кіномани, бажаю вам усім отримати у ці свята не просто найдорожчий подарунок за ціною, а найдорожчий подарунок за його цінністю. Нехай це буде щось невелике та недороге, але подароване дорогими людьми від щирого серця. Адже це робить деякі подарунки по-справжньому безцінними. А також хочеться нам усім побажати частіше обіймати своїх рідних та цінувати кожну хвилину, кожен день, проведений із ними. Адже це – справді найдорожчий подарунок у будь-який рій, незалежно від того, що зараз у моді – Nintendo чи iPhone.