Увага! Деякі кінотеатри України поступово відновлюють свою роботу під час воєнного стану. Слідкуйте за афішою на нашому сайті. За бажанням та можливістю підтримуйте кінотеатри свого міста. Слава Україні!

Рецензія на фільм «Ліга справедливості Зака Снайдера»
Супергеройський епік для справжніх шанувальників Зака Снайдера

30 березня 2021,  23:15 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

У березні 2017 року сім'ю режисера Зака ​​Снайдера потрясла жахлива трагедія. Його дочка Отем покінчила життя самогубством, і він просто не міг завершити роботу над очікуваним супергеройським блокбастером «Ліга справедливості». Але студія Warner Bros., не бажаючи втрачати гроші, вирішила піти по головах і привести в проект зовсім іншого режисера, який не працював зі Снайдером і повинен був зробити те, що скажуть продюсери. Цим режисером став творець хітових кінокоміксів «Месники» і «Месники: Ера Альтрона» Джосс Відон, але, оскільки це була не його історія, не дивно, що вона обернулася провалом. І ось через 4 роки Снайдеру нарешті вдалося представити світові свою версію «Ліги справедливості». Чи змогла вона виправдати очікування вимогливих фанатів коміксів DC?

Супергеройський епік «Ліга справедливості Зака ​​Снайдера» є не стільки фільмом, скільки міні-серіалом, який Снайдер розділив на 6 серій/частин. Всього цей блокбастер йде аж 4 години, так що, за один присід його складно осилити, і якщо ви, як я, не відрізняєтеся посидючістю, то краще дивіться по одній-дві «серії» за раз. Оригінальна «Ліга» йде 2 години, так що тут Снайдер зміг розвернутися на повну і включити всі ті вирізані сцени й навіть сюжетні лінії, на які просто не вистачало хронометражу в кінотеатральній версії. А також щедро приправити кожну другу сцену ефектом уповільненого руху (що змушує всіх героїв виглядати так, ніби вони, як і Флеш, володіють супершвидкістю, і це виглядає досить дивно). Але головною зміною в Снайдеркаті (версії Снайдера) стали настрій та візуальна палітра фільму. Замість яскравих відонівських кольорів ми отримуємо атмосферну приглушеність з нотками сепії, що навіть звичайні сцени перетворює на візуальний шедевр, гідний «Оскара» за операторську роботу. За неї тут, до речі, відповідає оператор Фабіан Вагнер, який працював над серіалами «Шерлок» і «Гра престолів».

Що стосується сюжету, то, хоча «Ліга справедливості Зака ​​Снайдера» і дає більше часу для кожного з героїв, її головна тема залишається все тією ж – на Землю прибуває іншопланетний лиходій Степпенвулф (Кіран Гайндс) з армією парадемонів, щоб розшукати і об'єднати три Материнських ящика – могутні іншопланетні технології, здатні випалювати цілі планети. Тому наймогутніші супергерої Землі в особах Бетмена (Бен Аффлек), Диво-жінки (Галь Гадот), Аквамена (Джейсон Момоа), Флеша (Езра Міллер) та Кіборга (Рей Фішер) повинні об'єднатися, щоб його зупинити й врятувати Землю та людство. Але незабаром вони розуміють, що їхніх сил недостатньо і вирішують воскресити Супермена (Генрі Кавілл), оскільки саме його присутність на Землі тримала лиходіїв на кшталт Степпенвулфа і його господаря Дарксайда (Рей Портер) на безпечній відстані від людей (хоча Супермен на Землі всього років 40, тоді як Дарксайд намагався завоювати нашу планету ще 5 000 років тому, але не будемо вдаватися в деталі).

Так, загальна історія залишається все тією ж, але Снайдер підносить її під своїм похмурим фірмовим соусом, прибираючи разом з яскравими кольорами і весь гумор оригінальної «Ліги», за який Відона критикують донині. Снайдеркат містить в рази більше драматизму та ліричних відступів, які допомагають глибше розкрити характери й душевні травми Кіборга і Флеша, у яких ще не було своїх сольних фільмів, але їхню роль в битві зі Степпенвулфом не варто недооцінювати. Більше екранного часу отримують і неймовірні амазонки під проводом королеви Іполіти (Конні Нільсен), мами Диво-жінки, за що окреме спасибі Снайдеру. Якби не їхня зброя часів «до нашої ери», ці сильні воїтельки точно б зупинили Степпенвулфа ще на початку фільму. А так якось нечесно, що вони повинні боротися з іншопланетним монстром та армією стріляючих із бластерів парадемонів за допомогою одних луків та стріл.

Я довгий час роздумувала над тим, чому фільми про Месників очолили кінематографічний Олімп, а фільми про супергероїв з коміксів DC публіка рідко оцінює вище середнього. І, здається, знайшла відповідь на цю загадку. Він полягає в акторському складі DCEU. Так, кожен актор тут відмінно підходить на свою роль, але разом, на жаль, вони ніяк не виглядають і спостерігати за їхніми взаємодіями жахливо нудно, якщо вони нікого не б'ють. Між акторами та їхніми персонажами нуль хімії, і в цьому полягає головна проблема всесвіту DCEU та його відмінність від всесвіту Marvel. Там любов і дружба акторів та їхніх героїв відчуваються і в кадрі, і за кадром (варто подивитися будь-яке їхнє інтерв'ю), а кожен новий фільм створює масу пар в очах шипперів (причому незалежно від їхньої статі), але герої DCEU всі до одного так і залишаються самотніми вовками від першої до останньої хвилини «Ліги». І їх більше часу жалієш, аніж захоплюєшся їхньою силою та стійкістю. Навіть Брюс тут воскрешає Супермена виключно через своє почуття провини та через його могутність, щоб використати Людину зі сталі в битві зі Степпенвулфом, а не тому, що він щиро хотів би, щоб Кларк жив і був щасливий з Лоїс (Емі Адамс).

Звичайно, зараз всі співають дифірамби Снайдеркату, оскільки він багато в чому згладжує проблеми оригінальної «Ліги» і навіть зробив Степпенвулфа крутим та небезпечним лиходієм, але, будемо відверті, якби ці 4 години урізати до 2-годинного фільму, який би глядачі змогли висидіти в кінотеатрі, щоб побачити всю цю візуальну красу в форматі IMAX, то це був би все той же середній супергеройський бойовик з переважно нудною командою, яку контракт змушує працювати разом. І тут вже Відон ні при чому, хоча його й звинувачували у всіх огріхах «Ліги» та у створенні токсичної робочої атмосфери на зйомках. Але в його «Лізі» є один певний плюс для Снайдера – якби не її провал, Снайдеркат нікого б не зацікавив.

Загалом, «Лігу справедливості Зака ​​Снайдера» можна любити або не любити, але просто неможливо не захоплюватися Снайдером, який через чотири роки все-таки не побоявся представити світу та своїм шанувальникам, які підтримували його увесь цей час, той фільм, який він хотів зробити. По-своєму. Для них. Для себе. І для своєї дочки Отем, якій і присвячена режисерська версія «Ліги». Якщо навіть сам фільм вас не зачепив і не вразив, то щира батьківська любов Снайдера до доньки просто не може не викликати відгуку в душі. І окреме спасибі Снайдеру за той епізод з кошмаром Бетмена, який підводить до «Ліги справедливості 2», адже той кошмар зокрема завдяки блискучому Джокеру Джареда Лето виглядає набагато більш захоплююче, аніж вся 4-годинна режисерська версія.

«Ліга справедливості Зака ​​Снайдера» – це не просто фільм. Це справжній кінопам'ятник стійкості людського духу та великої любові батька до своєї дитини, що надихає одним своїм існуванням і показує, як людина може зіткнутися з найгіршою втратою в житті, але все одно продовжити творити. Так що пам'ятайте, якщо ви є шанувальником або шанувальницею фільмів Снайдера, він зняв цю «Лігу» спеціально для вас. І якщо вона вам сподобалася – це найголовніше.

1998 

Написати коментар

Написати коментар...
Написати коментар...

Читайте також: