Рецензія на фільм «Антебеллум»
Коли остання плантація перетвориться на попіл

17 вересня 2020,  03:15 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

Декілька років тому режисер Джордан Піл потряс світ, знявши незвичайний горор-трилер «Пастка», де замість фантастичних привидів і монстрів, глядачів лякали справжніми проблемами нашого часу, як расизм і дискримінація. Так на світ з'явився новий піджанр фільмів жахів, соціально-психологічний горор-трилер про життя афроамериканців в сучасній білій Америці (це моя неофіційна назва), який не тільки лякає своїми реалістичними кошмарами, а й знайомить глядачів з проблемою расизму впритул і спонукає їх говорити про це. І новий горор-трилер із загадковою назвою «Антебеллум» від продюсерів «Пастки» якраз на всі сто відсотків підходить під опис даного піджанру.

«Антебеллум» починається з історії афроамериканської жінки на ім'я Іден, яка є рабинею на бавовняній плантації в одному з південних штатів у часи Громадянської війни 19 століття. Її друзі намагаються втекти від своїх господарів-садистів, але, на жаль, втеча закінчується невдачею, перетворюючи життя Іден та інших рабів, які вижили, на ще більше жахіття. Але думки героїні продовжує займати ідея нової втечі, оскільки вона не хоче прожити все своє життя в рабстві, вона мріє про свободу, мріє про життя, де вона матиме великий будинок, сім'ю, доньку-непосиду, успішну кар'єру... І одного разу вона прокидається в 21 столітті, і у неї все це є. Тільки в цьому світі її звуть Вероніка Гейс. Вона – успішна письменниця і активістка з декількома дипломами, яка прощається зі своєю родиною, включаючи милу доньку, і летить в інше місто, щоб виступити на конференції і надихнути цілий зал афроамериканських жінок і чоловіків на боротьбу за рівні права. Але яке з цих життів є реальністю? І хто насправді ці дві героїні, які живуть в різні епохи, але носять одне обличчя?

Щоб дізнатися відповіді на ці питання, вам потрібно подивитися фільм «Антебеллум» до самого кінця, інакше доведеться спойлерити, але ролі Іден та Вероніки з різних епох незрівнянно зіграла одна актриса – Жанель Моне, і це точно один з кращих акторських виступів у кіно в цьому році. У «Антебеллумі» Моне створює не просто образ відважної жінки, вона втілює справжню силу природи, яку неможливо зламати, хоч би як її катували. Її сила, стійкість, розум і витримка перед лицем усіх цих жахливих випробувань, що випадають їй у часи рабства на півдні США, – справжнє натхнення і в наш непростий час, коли боротьба з системним расизмом і сексизмом знаходиться в повному розпалі. Особливо посил Моне сильний в тому плані, що її героїня постає з попелу, переживши жахливе насильство. Своїм безстрашним прикладом вона показує всім жінкам, що кожна жертва побоїв і зґвалтувань може встати на ноги і взяти в руки свій факел. Тому в тій сцені з факелом Моне хочеться дуже голосно аплодувати.

Промо-кампанія фільму «Антебеллум» не дарма згадує, що над ним працювали продюсери хітового горор-трилера «Пастка», оскільки вони дійсно близькі своєю темою про становище афроамериканців в сучасному світі і про те, що боротьба з расизмом триває і далека до завершення. Коли дивишся роздираючі серце сцени побиття темношкірих рабів на плантації від рук їхніх білих панів, то вдається знайти розраду тільки в тому, що, на щастя, сьогодні цього не відбувається. Але чи так це насправді? Конфедерати програли, рабство скасували, але расизм, на жаль, продовжує процвітати в сучасній Америці. Цього літа багато міст США сколихнули протести, після того як білий поліцейський жорстоко вбив афроамериканця Джорджа Флойда, і це лише один випадок з довгого списку подібних вбивств в наш час. І сюжет «Антебеллума», коли опиняється в 21 столітті, неодноразово торкається теми дискримінації, яка сьогодні набула прихованого відтінку, але нікуди не зникла.

Звичайно, складно порівнювати «Антебеллум» з фільмом «Пастка», оскільки тут сценаристом і режисером виступає не великий Джордан Піл, а Джерард Буш і Крістофер Ренц, новачки у світі повного метра, але відчувається, що творчість Піла дуже сильно на них вплинула. По суті, Піл створив цілий новий піджанр у світі гороров і трилерів, і без нього «Антебеллума» би просто не було. Тому Буш і Ренц весь фільм намагаються його наслідувати, але іноді виходить успішно, а іноді – не дуже.

Аналізувати «Антебеллум» без спойлерів – непросте завдання, але якщо говорити про його промахи в загальному, то сюди можна включити всі діалоги до єдиного. Буш і Ренц вирішили, що можна пару раз повторити слово «патріархат» і написати для головної героїні дивну цитату від імені її бабусі про те, що «наші предки переслідують нас у снах, щоб жити далі» (причому сюжет потім йде врозріз з цією цитатою), і усе. Сучасний феміністичний трилер про боротьбу жінки-афроамериканки готовий. Але все не так просто. Поверховий підхід до розвитку оточуючих головну героїню персонажів позбавляє «Антебеллума» глибини і заважає їм знайти тісний контакт з глядачем. Тут є десяток головних героїв, включаючи родину і друзів головної героїні та кофедератів-садистів на плантації, але після перегляду ви про них швидко забудете і не зможете назвати жодного їхнього імені. Що полковник, що той капітан, вони усі є досить плоскими лиходіями – вони ненавидять афроамериканців, люблять їх бити і ґвалтувати... І на цьому все. У першій сцені з Джеком Г'юстоном, який грає жорстокого капітана-наглядача, мені згадався незрівнянний Келвін Кенді з фільму «Джанго вільний», але, на жаль, ніхто до рівня Леонардо ДіКапріо тут не дотягує. У них просто немає таких сцен, щоб проявити себе сповна. Одні лише сцени з побиттям рабів. Найцікавішою з них виступає, мабуть, лиходійка у втіленні Джени Мелоун, але і її персонаж спробували потім розкрити за кілька хвилин у фіналі, оскільки час підтискав.

І ще при перегляді варто пам'ятати, що перед вами – не той фільм жахів, де на вас з-за кожного кута буде вистрибувати монстр, а той горор, який жахає людською природою і насильством, що одні люди спрямовують на інших. У деяких сценах цього насильства, знятого до остраху реалістично, навіть занадто багато, так що будьте готові. «Антебеллум» не соромиться показувати всі жахи рабства і жорстокість плантаторів (в цьому плані він є одним з найбільш кровожерливих фільмів на цю тему) і нагадувати нам про те, що наш нинішній світ пішов від тих часів не так далеко, як нам би того хотілося.

А з очевидних плюсів «Антебеллума» – його приголомшливий візуальний ряд, а також саундтрек, який залазить під шкіру. І, звичайно ж, гра Моне. Ви точно її не забудете. Вона винесла весь цей фільм на своїх плечах і з високо піднятою головою. І нехай «Антебеллум» викликає протиріччя і не дотягує до шедеврів Піла, він безумовно є найрозумнішим горор-трилером 2020 року. Не вірите? Буш і Ренц спеціально вибрали для нього таку загадкову і промовисту назву, і щоб дізнатися, що вона конкретно означає, вам точно доведеться додивитися його до самого кінця. По-моєму, просто геніальний хід, щоб глядач, навіть якщо він і занудьгує на деяких сценах, залишався в залі до фінальних титрів.

Якщо у когось в наш час все ще залишилися ідеалістичні уявлення про часи фільму «Віднесені вітром» і довоєнного Американського Півдня, то головна героїня «Антебеллума» дуже швидко перетворить їх на попіл, показавши нам справжнє обличчя тієї епохи. Безжальне і жорстоке, від якого і сьогодні, через дві світові війни, в жилах холоне кров.

7989 

Написати коментар

Написати коментар...
Написати коментар...

Читайте також: