Рецензія на фільм «Доктор Сон»
Сяй, Абра, сяй

9 листопада 2019,  04:09 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

Культовий фільм Стенлі Кубрика «Сяйво», де Джек Ніколсон божеволів в зловісному готелі «Оверлук» і намагався вбити свою сім'ю, давно є класикою жанру жахи і однією з найкращих екранізацій романів Стівена Кінга всіх часів. У 2013 році Кінг написав до нього сиквел «Доктор Сон», і ось через не так вже й багато часу роман був перенесений на великий екран. Він розповідає вже про дорослого Денні, сина схибленого Джека Ніколсона, який володіє надприродним «даром» бачити монстрів. Тож як там поживає наш Денні? Ще не зійшов з розуму, як батько?

«Доктор Сон» починається в 80-х і показує Денні та його маму після тих жахливих подій в «Оверлуці». Вони живуть в невеликому будинку в тихому американському містечку, і у них на перший погляд все добре, ось тільки Денні знаходиться в постійному страху перед монстрами, якими аж кишить навколо (тільки не заглядайте вночі в ванну!). А потім він вчиться трюку, що допомагає з ними справлятися, але це не допомагає хлопчику стати щасливим чоловіком. Денні виріс і перетворився на жалюгідного алкоголіка. Все своє життя він скочувався по похилій, доки не досяг дна. Ця сюжетна лінія в «Докторі Сні» є сумною драмою втраченого чоловіка з посттравматичним стресом і алкоголізмом, який все життя тікав від примари свого жорстокого батька. На Юена МакГрегора в образі дорослого Денні без сліз не поглянеш, але добре, що через деякий час він переїжджає до іншого міста, зав'язує з випивкою і веде тихе життя, втішаючи людей похилого віку в будинку для літніх людей, коли приходить їхній час. Тобто стає Доктором Сном.

Ось тільки це лише одна частина продовження «Сяйва» (і не найцікавіша). Поки Денні переживає свою драматичну кризу, по США роз'їжджає якась Роза Циліндр зі своєю бандою серійних вбивць, який ловлять «сяючих» дітей і висмоктують з них життя, щоб самим жити вічно. Одного разу її увагу привертає незвичайна дівчинка на ім'я Абра. Абра «сяє» так, як ще ніхто не «сяяв», але пройде багато часу, перш ніж вона вийде на зв'язок з Денні, а потім ще багато часу, поки вони нарешті зустрінуться. Ось тут і почнеться все найцікавіше (десь через годину, а то й півтори після початку фільму).

Абра вражає з перших хвилин на екрані, і чим далі нас заводить сюжет, тим більше захоплення вона викликає. Коли вони об'єднуються з Денні і йдуть на відкрите протистояння з Розою, «Доктор Сон» починає грати новими фарбами (і ти забуваєш про те, що він йде два з половиною години). Юна актриса Кайлі Керран перевершила тут всіх і вся, включаючи головного героя (МакГрегора) і головну лиходійку (Ребекку Фергюсон). Якщо когось і варто боятися при перегляді, так це її Абру. Така сила і така відвага. Якби вона потрапила в Гоґвортс, то точно б навчалася на Грифіндорі. Актриса, яка грає тут свою першу головну роль, настільки чудово вжилася в образ, що «Доктор Сон» можна дивитися хоча б заради неї та її неперевершеного виступу.

Що стосується Рози, то зовні вона схожа на загадкову гіпі з посмішкою Мони Лізи з очима, що світяться, і якби цей фільм був дитячим фентезі, то Ребекка Фергюсон відмінно підійшла б на роль такої головної лиходійки, а так її Роза не викликає ані грама страху. Актриса вже неодноразово демонструвала, на що вона здатна, але в картині «Доктор Сон» якось не дотиснула. Від її лиходійки повинні йти мурашки по шкірі, а їх немає. Роза любить пустити пил в очі, розповісти всім, яка вона могутня, але щоб ловити з десятком своїх спільників маленьких дітей, які самі не підозрюють про свої надздібності і не вміють ними користуватися, не треба ніякої надсили. Вона проста боягузлива серійна вбивця, а не якась там страшна відьма (та тітка в ванні більше лякає).

Фільму «Доктор Сон» не стати класикою жанру, якою є «Сяйво», оскільки Майку Фленегану (це режисер даного фільму) дуже далеко до Кубрика, та й серед адаптацій романів Кінга в цьому році він не займає перше місце, оскільки є слабшим за «Воно 2» (той горор викликав набагато більше почуттів і емоцій), хоча і набагато сильніший за «Кладовище домашніх тварин» (про нього вже всі й забули). Часом звуковий ряд «Доктора Сна» навіть перевершує його атмосферний візуальний ряд, особливо відчуваються моменти, коли до музики додається виразний звук серцебиття, яке то прискорюється, то сповільнюється. Це був відмінний прийом, щоб тримати глядача в напрузі дві з половиною години.

Набільш очікуваним епізодом для шанувальників «Сяйва» тут напевно буде повернення до готелю «Оверлук», яке стало відмінним оммажем Кубрику, повторюючи деякі сцени оригіналу і знову показуючи його страшних мешканців. Але чи варто заради цієї ностальгічної подорожі близько години терпіти звірячі дітовбивства, які нам показують в деталях? Мені здається, що навіть фільми «Воно» і «Воно 2», де є демонічний клоун, який буквально пожирає дітей, не були такими жорстокими. Можливо, тому що там так сильно не затягували сцени вбивств, як тут у випадку з хлопчиком-бейсболістом. Від цього епізоду дійсно стає не по собі, по-справжньому неприємно до глибини душі, хочеться просто вибігти з залу і не повертатися, оскільки страшні монстри і ріки крові – це одне, а повільне вбивство дитини з його кричущим обличчям в крові крупним планом – це зовсім інше. Це огидно в найгіршому сенсі цього слова. Ніхто не йде в кіно навіть на жанр жахи заради такого. І в «Докторі Сні» це було зайвим. Краще б більше екранного часу приділили битві Абри та Рози. Оскільки на їхнє протистояння можна дивитися вічно (ну чи хоча б хвилин на 15 довше).

А по суті «Доктор Сон» зі своїми двома паралельними історіями є універсальною метафорою життя усіх нас. Поки одні топлять своє сяйво в склянці віскі, інші сяють яскраво, як саме сонце. І тільки від вас залежить, чи станете ви гаснути як Денні, чи сяяти як Абра.

4113 

Написати коментар

Написати коментар...
Написати коментар...

Читайте також: