Рецензія на фільм «Захар Беркут»
Перший український кіноепік

11 жовтня 2019,  01:31 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

Повість Івана Франка «Захар Беркут» давно є наріжним каменем української літератури, присвяченій героїчній боротьбі українського народу за свою свободу і незалежність, яка наповнена символізмом і несе в собі заповіт для всіх майбутніх поколінь українців. Вперше її екранізували на початку 1970-х років, за часів Радянського Союзу, але фільм Леоніда Осики не пройшов випробування часом, і ви навряд чи його бачили. А ось другу екранізацію «Захара Беркута», яка виходить на екрани у 2019, навряд чи чекає подібна доля, оскільки вона була знята з справжнім голлівудським розмахом.

З перших кадрів фільм «Захар Беркут» відправляє нас в мальовничі українські Карпати, де в 1241 році на вершині гори розташувалося озеро, а поруч з ним – селище Тухля, жителі якого живуть за своїми законами і ні перед ким не стають на коліна. Селищем керує мудрий староста Захар Беркут (Роберт Патрік), який виховував синів Івана (Рокі Майєрс) та Максима (Алекс МакНіколл) відважними захисниками своїх людей і своєї землі. Як раптом до них заявився боярин Тугар Вовк (Томмі Фленаган) з дарчою короля Данила на землі тухольців, і у волелюбного українського народу одразу виникає з ним конфлікт, на тлі якого Максим закохується в дочку Тугара Мирославу (Поппі Дрейтон), яка зовсім не схожа на свого зарозумілого й підлого батька і стає на бік горців. Але Тугар, який вважає тухольців «смердами», є не єдиною їхньою проблемою, оскільки в Карпати приходить монгольська орда під керівництвом хана Бурунди (Цегмід Церенболд), яка палить місцеві селища і вбиває українців заради забави. І відважні тухольці беруться за зброю, оскільки не бажають бути рабами.

Хто б міг подумати, що зі злого Термінатора вийде такий мудрий карпатський староста, але Роберт Патрік викликає весь фільм виключно теплі почуття. Йому дійсно віриш, як віриш і Томмі Фленагану в образі Тугара. Вони втілюють двох протилежних правителів – один намагається об'єднати народ і укласти союз з боярином перед лицем спільного ворога, а другий піклується виключно про свою шкуру і готовий продати всіх і вся заради своєї власної вигоди. Чи не нагадує вам це сучасну українську політику? Так, нам всім багато чому варто повчитися у мудрого Захара Беркута.

Разом з американськими, британськими і монгольськими акторами в «Захарі Беркуті» з'явилися і українці, зокрема Олег Волощенко, Андрій Ісаєнко та Аліна Коваленко. Вони втілили кращого воїна Тугара Гарда, могутнього тухольського коваля Петра і дружину Івана Росану, яка нагадує нам про те, як важко чекати кохану людину, коли вона вирушає воювати. Відразу пригадуються ті сім'ї, які зараз чекають своїх чоловіків і дружин, синів і дочок з війни на сході України. Їм за це не дають медалі, але це дуже тяжка ноша, і добре, що такий масштабний фільм звертає свою увагу на даний аспект військового часу.

Окремих оплесків заслуговує Богун у втіленні Олівера Тревени. Сини Захара звільняють його з монгольського полону, і лютий воїн стає на бік тухольців, що є дуже вчасним у період битв з монголами. Якби все навколо асоціювали українців з ним, ніхто б не ризикнув нападати на Україну. Це просто Рембо в тілі вікінга.

В Україні нічого подібного ще не знімали, тому порівнювати цей історичний бойовик ні з чим, але якщо порівнювати із зарубіжними епіками, то «Захар Беркут» найбільше своєю атмосферою і битвами мені нагадав «Трою». Навіть актор Роки Майєрс, який грає Івана Беркута, чимось схожий на Гектора у втіленні Еріка Бани. Акторська гра і операторська робота в даній екранізації знаходяться на висоті, як і епічний саундтрек, від якого проймає до мурашок і бере гордість, й ці чудові костюми. Особливо радує при перегляді, з якою повагою і розумінням зарубіжні актори поставилися до української історії та боротьби за незалежність і перейнялися нею, адже це вічна сага про протистояння добра і зла, яка буде зрозуміла будь-якому народу, що боровся і бореться за свій світ і свою землю.

На додаток режисери Ахтем Сеітаблаєв і Джон Вінн зняли свою екранізацію роману Франка з величезною любов'ю до Карпат, і коли ці величні гори вперше з'являться на екрані, у вас перехопить дух, як від тих новозеландських пейзажів з «Володаря перснів» (я не перебільшую, просто іноді ми забуваємо про ту красу, яка знаходиться так близько від нас). Звичайно було б дуже круто, якби ми зняли все це самі й зіграли самі, але навряд чи б поодинці у нас вийшло таке епічне кіно. Тому вважаю, що об'єднатися з закордонними акторами і кінематографістами, щоб гідно перенести цю епічну повість на великий екран, було правильною ідеєю, й таким чином про фільм про український народ і українську історію почує набагато більше людей.

Єдина, на щастя, проблема «Захара Беркута» полягає в тому, що він виявився затягнутим. Фільм йде 2 години 15 хвилин, а таке відчуття, що всі 3 години. Тут можна було б вирізати кілька епізодів, і фільм би від цього нічого не втратив, а навіть навпаки, залишив би глядачів з бажанням побачити більше. А то ця екранізація трохи схожа на двосерійний міні-серіал: його перша частина розповідає про протистояння тухульців з Тугаром Вовком, а друга – вже про безпосередню війну з ханом Бурундою. Тому дуже шкода, коли нетерплячі глядачі йдуть одразу після фінальної битви і не чують того послання українському народу, яке в кінці вимовляє Захар Беркут, адже воно говорить про об'єднання суспільства перед лицем ворога в найважчі часи, і зараз, як ніколи, нам всім потрібно про це пам'ятати кожен день. Адже боротьба за нашу незалежність триває.

«Захар Беркут» є справжнім героїчним кіноепосом про незламний дух українського народу, який кожен патріот повинен побачити на великому екрані.

15186 

1 коментар

Написати коментар...
Написати коментар...

Читайте також: