Рецензія на фільм «Ми»
Двійники прийшли забрати ваше життя
Яка сім'я не мріє відправитися влітку на море, щоб поплавати в теплій воді і поніжитися на сонечку... Вілсони не були винятком, коли сіли в машину і разом з дітьми поїхали в Санта-Круз. Вони думали, що на них чекає безтурботна відпустка, але в першу ніч в старому будинку вони побачили, що на проїзді стоїть чотири людини в червоних комбінезонах. І ці люди не збиралися йти. Вони прийшли, щоб забрати їхнє життя, життя, якого у них самих ніколи не було.
У 2017 році режисер і сценарист Джордан Піл перевернув жанри трилер та жахи й на додаток весь американський кінематограф, представивши глядачам свій режисерський дебют під назвою «Геть» («Пастка»). Цей фільм став не тільки хітом серед глядачів і критиків, а й приніс Пілу його перший «Оскар», і ось через два роки він перевершує самого себе в новому горор-трилері «Ми», який створює свою моторошну альтернативну реальність, де кожна людина повинна боротися за виживання зі своїм двійником... І вижити з них може тільки один.
Фільм починається з занурюючого в свою атмосферу епізоду в парку атракціонів в 1986 році, де маленька Аделаїда губиться на 15 хвилин і опиняється в моторошному лабіринті на пляжі. До свого жаху дівчинка знаходить там копію себе, і ця зустріч відбивається на всьому її подальшому житті. І коли вона в наш час приїжджає в Санта-Круз зі своєю сім'єю і повертається на той самий пляж, навколо починають відбуватися дивні речі. Кульмінацією цих дежавю і тривожних збігів стає поява перед їхнім будинком посеред ночі сім'ї двійників в червоних костюмах, які заявляють, що є «тінями» Вілсонів, і прийшли забрати їхнє життя. З цього моменту жахи не зупиняються, але протягом усього фільму розповідь не втрачає свою тонкість і раз у раз більше нагадує психологічний трилер, аніж горор. Сім'я двійників веде свої ігри розуму з Вілсонами, ніби ставить над ними свій кривавий експеримент.
Для свого другого фільму Піл вирішив набрати повністю новий каст, щоб глядачі не думали, що «Ми» є продовженням «Геть», і каст «Чорної пантери» йому підказав, кого взяти на головні ролі. Спочатку здавалося дивним, що Люпіті Ніонго вже пророкують за роль Аделаїди та її двійника Ред новий «Оскар», адже за жанр жахи дуже рідко номінують акторів, але після перегляду ви й самі будете готові дати їй цю статуетку. В «Ми» вона вийшла на новий рівень, повністю занурившись у своїх різних персонажів з однаковим обличчям. Її колеги по фільму Вінстон Дьюк, Шахаді Райт Джозеф і Еван Алекс, які зіграли чоловіка Аделаїди Гейба та їхніх дітей Зору і Джейсона, теж відмінно попрацювали над своїми персонажами та їхніми двійниками, кожен з них просто блискуче впорався з цим непростим завданням, але гра Ніонго – це щось таке, що не дозволяє відвернутися від екрану, які б жахи на ньому не відбувалися. Особливо вабить і жахає двійник Аделаїди Ред. Її божевільні очі, наповнені болю і гніву... Від них неможливо відірватися. А історія її життя в тунелях без сонячного світла і любові, змушує перейнятися до неї і двійникам співчуттям, і в один момент стає складно відрізнити героїв від лиходіїв, адже вони просто всі хочуть вижити, але вижити з двох може тільки один.
Також у фільмі з'являється ще одна сім'я з двома дітьми, мати яких зіграла зірка серіалу «Оповідь служниці» Елізабет Мосс. Звуть її Кітті Тайлер, і в усьому, починаючи від її імені, закінчуючи келихом розе на пляжі, демонстрації своєї першої пластичної операції і смарт-будинком, яким керує програма «Офелія», вона разом зі своєю сім'єю є втіленням класу американських багатіїв середньої ланки, у яких є все і навіть більше, що необхідно для життя, але вони все одно нещасні, лаються одне з одним і заливають свою душевну порожнечу алкоголем. У Вілсонів теж є гроші, що підтверджує спонтанна покупка їхнього батька Гейба катера, який потім їм дуже навіть стане в пригоді, але вони не існують кожен окремо, а є однією родиною, члени якої готові одне заради одного на все. У фіналі ви зрозумієте, наскільки це важливіше, аніж крутий будинок і машина останньої марки, якій спочатку заздрить Гейб.
Якщо «Геть» був свіжим і цікавим трилером, що торкнувся соціальної проблеми расизму, то в цей раз Піл виривається за свої рамки і копає ще глибше, оголюючи всі жахи, які живуть всередині кожного з нас. Адже десь у темних закутках нашої душі, в тунелях глибоко під поверхнею, сидять різні жахи з нашим обличчям. І ми або з ними боремося, або вони нас перемагають. Так і плодиться у світі зло. Цей фільм, ніби тест Роршаха, зображений на деяких його постерах. Він перевіряє глядача на співчуття та визначення добра і зла та його тонких граней.
«Ми» – відмінний авторський трилер, дуже продумане і розумне кіно, яке хоче не просто змусить глядача підстрибнути на сидінні, а проникнути в його голову. Це нова класика жанру, яку ви не зможете забути. Це фільм, який перевертає всі закони і міцно затягує вас у свої кошмарні обійми. Але не чините опір, дозвольте йому. Цей досвід того вартий. Безумовно одна з найкращих оригінальних історій 2019 року. Додаю Піла в список своїх улюблених режисерів сучасності і з нетерпінням чекаю його наступного фільму. Йому, напевно, ще є чим здивувати глядача.
Ніколи не губіть дітей в парках атракціонів. Адже ви ніколи не знаєте, чим це потім обернеться для них... і для всього нашого світу.
