Рецензія на фільм «Крід ІІ: Спадок Роккі Бальбоа»
Поєдинок десятиліття, або Як стати легендою
У 2015 році Адоніс Джонсон вирішив піти по стопах свого батька, знаменитого боксера Аполло Кріда, обравши своєю долею бокс і ставши протеже самого Роккі Бальбоа. Тоді він завоював серця глядачів, а кілька років по тому Адоніс повертається у другому своєму фільмі «Крід 2», щоб стати справжнім чемпіоном світу і захистити цей почесний титул від Віктора Драго, сина Івана Драго, під час поєдинку з яким загинув його батько.
Повернення сімейства Драго, в якому син теж пішов по стопах свого батька-боксера, стало ідеальною канвою для розвитку історії Адоніса Кріда в його сиквелі. Адже він може стати чемпіоном WBC, але, як зазначає у фільмі промоутер Бадді Марсель (Расселл Горнсбі), далеко не кожен чемпіон входить в історію, а його ім'я – стає легендою. Роккі (Сільвестр Сталлоне) став легендою, його батько Аполло (Карл Везерс) став легендою, хоча і при трагічних обставинах, а тепер прийшов час Адоніса. І немає кращого способу вписати своє ім'я в історію боксу, аніж перемогти сина Івана Драго на рингу, адже людям потрібно видовище, і такий поєдинок його точно забезпечить. Ось тільки близькі, побоюючись, що Донні спіткає в цьому бою доля його батька, не розуміють і не підтримують його рішення прийняти бій, включаючи Роккі. Тому вас навряд чи здивує результат першої зустрічі на рингу Адоніса і Віктора, який очевидно перевершує головного героя за фізичними показниками і знаходиться в іншій ваговій категорії, але організаторам і публіці на це плювати. Пізніше Донні й сам розуміє, що програв цей бій ще до його початку, і, поки вони з Б'янкою чекають на появу на світ свого малюка і стають батьками, він намагається зібрати себе фізично і психологічно, перероджуючись мов фенікс.
В тому, що Адоніс не вміє здаватися і є справжнім бійцем й полягає його головна привабливість; саме це вписує його ім'я в історію фільмів про спорт. Для багатьох така поразка стала б причиною піти в запій і зненавидіти себе й усе своє життя, звести цей програш сину вбивці свого батька в ранг невиправної помилки і поставити хрест на собі та своїй кар'єрі, але не для Адоніса. Так, він не залізний, він може впасти, але потім обов'язково встане. Заради себе та своїх рідних, які стоять за нього горою. Тому коли фільм показує його підготовку до реваншу, звичайно, тепер вже з Роккі на його стороні, де головний герой штовхає себе далі, за межі своїх можливостей, це дуже надихає.
Неможливо не помітити, що останні роки Майкл Б. Джордан не виходив із спортзалу, активно тренуючись, оскільки у нього кубики не тільки на животі, але вже і на спині, й така відданість ролі і своєму ремеслу захоплює. До того ж він глибоко перейнявся своїм персонажем, став з ним єдиним цілим на екрані, тому йому співпереживаєш з першої до останньої сцени. Історія його Адоніса виходить за рамки франшизи і є історією не просто молодого боксера, але і сучасного молодого чоловіка, який йде до своєї мрії і створює власний спадок, навчаючись на своїх помилках. При цьому він відповідально підходить до створення своєї сім'ї, до батьківства (епізод, де він бере новонароджену доньку в спортзал, і вона перестає плакати, дивлячись, як він б'є грушу, є одним з найсильніших у всьому фільмі), та й усе це протистояння з Драго, яке на перший погляд може здатися егоїстичним бажанням боксера помститися за батька, для Адоніса є нічим іншим, як способом захистити честь своєї сім'ї. Тому що для Донні немає нічого ціннішого, ніж його рідні люди.
Перший «Крід» зробив всесвітньо знаменитим не тільки Джордана, але і Тессу Томпсон, яка виконала роль співачки Б'янки, коханої головного героя. З тих пір кар'єри цих молодих акторів злетіли вгору, зокрема завдяки їхній участі в таких марвелівських екшенах, як «Тор: Рагнарок» і «Чорна пантера». Але коли Джордан і Томпсон знову з'являються на екрані в образах шалено закоханих одне в одного Ді та Бі, серце радіє. Її Б'янка та прийомна мати Адоніса Мері Енн (Філісія Рашад) нагадують глядачеві, що дана франшиза подарувала глядачеві не тільки крутих чоловічих персонажів, але і приголомшливих своєю внутрішньою силою жінок, які надихають не менше. Нехай їхні імена не написані величезними літерами на постерах, і у них тут не беруть інтерв'ю, але весь фільм усім своїм сюжетом показує, що без їхньої підтримки Адоніс був би тільки чемпіоном, але не легендою. Адже, щоб перемогти у деяких битвах, людині потрібно щось більше, ніж фізична міць, а ще й бажання боротися і стояти до кінця.
І нехай Б'янці ніколи не поставлять пам'ятник, як Роккі (і, можливо, колись Адонісу), але вона впоралася з тим, що на останніх місяцях вагітності її чоловік опинився в реанімації з поламаними ребрами і проходив довгу реабілітацію, й при цьому вона продовжувала працювати над своєю кар'єрою співачки. Та їй і не потрібен ніякий пам'ятник, оскільки вона і так зроблена зі сталі. Так що усі ці «Щоденники пам'яті» й «Титаніки» – це добре, але місце моєї улюбленої кінопари тепер міцно зайняли Адоніс та Б'янка. Таких великих історій кохання у фільмах 2018 року можна порахувати на пальцях однієї руки.
Що стосується повернення у франшизу Дольфа Лундгрена, то хоча він та Сталлоне вже тричі зіграли братів по зброї у фільмах «Нестримні», у «Кріді 2» вони знову стали вічними ворогами Роккі та Іваном Драго. І оскільки «Крід 2» – це вам не фантастика і не типовий бойовик, антагоністи Іван та його син Віктор прописані дуже тонко й реалістично, тому їх складно однозначно назвати лиходіями. Життя їх так попинало, що, пізнавши їх ближче, не відчуваєш до них нічого, окрім жалю. Іван став ніким у себе на батьківщині, від нього пішла дружина; Віктор ріс без матері, тому не дивно, що вони тільки й уміють, що ненавидіти, злитися і битися. Віктора зіграв румунський боксер Флоріан Мунтяну, для якого це був дебют на великому екрані, але незважаючи на відсутність професійного акторського досвіду, в деяких сценах в його очах з'являється такий смуток, що його персонаж теж чіпляє за живе, оскільки для нього перемогти Адоніса – єдиний шанс виправдати надії вимогливого батька і нарешті стати кимось.
Єдине, що бентежить в сюжетній лінії Драго, так це те, що на початку фільмі Віктора називають українським боксером, хоча після нам прямим текстом говорять і показують, що Драго – з Росії, тренуються в російських спортзалах, хочуть завоювати російську публіку, виступають під російським прапором, і реванш Адоніса та Віктора проходить в Москві. В Україну ж їх відправляють ніби в заслання, і замість того, щоб спробувати побудувати кар'єру Віктора в Україні, яка прославилася на весь світ завдяки своїм боксерам (чого тільки одні брати Клички варті!), отець і син весь час прагнуть повернутися на свою батьківщину, звідки їх прогнали і де вони нікому не потрібні. Враховуючи сьогоднішню війну на сході України, така деталь їх біографії викликає дуже неприємні відчуття. Краще б вони жили просто десь у російській глибинці, і прагнули повернутися в столицю, раз вони асоціюють себе з Росією і прямо так сильно не хочуть жити в Україні.
Але все це сторицею компенсують усі інші акспекты «Кріда 2», де під час кожного поєдинку вболіваєш за головного героя, ніби він твій хороший друг. А у фіналі, коли розумієш, що це останній фільм для легендарного Роккі, – складно стримувати сльози. Сталлоне гідно попрощався зі своїм персонажем, який назавжди залишиться героєм і прикладом для глядачів. І в серцях глядачів, які знову і знову будуть повторювати його символічний біг по тих 72 сходинках перед Художнім музеєм Філадельфії.
Слідувати за режисером Раяном Куглером, який після «Кріда» очолив один з найбільш успішних проектів від Marvel Studios «Чорна пантера», було непросто, але Стівен Кейпл мол. відмінно впорався з його продовженням. Він зняв дуже хороший і мотивуючий фільм від початку й до кінця – від сценарію та емоційного навантаження до операторської роботи і шикарного саундтрека, – який звертається до кожної людини не залежно від її інтересу до боксу, оскільки бокс – це лише частина сюжету, величезна метафора. Насправді «Крід 2», як і вся франшиза про Роккі, вчить тому, як вставати після поразок і продовжувати боротися всупереч всьому. Життя може побити тебе до смерті буквально чи фігурально, але якщо ти ще живий, то не можна опускати руки. Тому якщо вам здається, що ви зіткнулися у своєму житті з чимось нездоланним, обов'язково подивіться у кіно «Крід 2» – це заряд мотивації силою в 220 Вольт.
Підбиваючи підсумок, хочу сказати, що «Крід 2» – міцний сиквел, яких в 2018 році Голівуд випустив чимало, і хочеться вірити, що вони дійсно змінили свій підхід до слова «франшиза» і в майбутньому будуть продовжувати не просто наживатися на відомих персонажах, а й повертати їх на екрани в таких солідних продовженнях, які потім ще не раз захочеться переглянути.
Людина може подолати все, коли у неї є мета і коли рідні люди вболівають за неї в її кутку.
