Рецензія на фільм «Ескобар»
Голий король кокаїнового королівства
Сумно відома фігура колумбійського наркобізнесу Пабло Ескобар продовжує інтригувати кінематографістів з усього світу, і його черговий байопік вирішив зняти іспанський режисер Фернандо Леон Де Араноа з провідним італійським актором і володарем премії «Оскар» Хав'єром Бардемом у головній ролі.
В оригіналі фільм Араноа отримав назву «Loving Pablo» («Любити Пабло»), як перша частина назви мемуарів коханки Ескобара Вирхінії Вальєхо «Любити Пабло, ненавидіти Ескобара». І ця назва як раз підкреслює, що картина є не історією становлення Ескобара, а історією його роману з колись популярною колумбійською телеведучою, і тому вона має яскраво виражений мелодраматичный наліт. Українські прокатники вирішили, що краще на постерах буде виглядати пафосне прізвище «Ескобар», але насправді це байопік не тільки про нього, а про нього і про Вальєхо.
Будучи багатою і самозакоханою людиною, Ескобар оточував себе усім найкращим і найкрасивішим, тому коли до нього на віллу прибула карколомна телеведуча Вірхінія, якою захоплюється вся країна, він теж не встояв перед її чарами. Араноа вирішив далеко не ходити і взяти на цю роль дружину Бардема Пенелопу Крус, на чиєму рахунку також є безліч престижних нагород, включаючи «Оскар». Правильна перука, яскравий макіяж, і вона стала дуже схожа на справжню Вальєхо, а ось на перевтілення Бардема знадобилося набагато більше гриму, вусів і зайвих кілограмів.
Чому ж цей непоказний товстун підкорив першу красуню Колумбії? Своєю рішучістю, як зазначає вона після початку їхнього роману, що відбувався на очах всіх, включаючи законну дружину Ескобара і мати його дітей Марію Вікторію Енао (Жульет Рестрепо). Серцю ж не накажеш, та й статки Ескобара, оцінені журналом Forbes в 3 мільярди доларів, допомагало Вірхінії закривати очі на те, як він заробив ці гроші, а сконцентруватися на тому, як він їх витрачає, як вона заявляє в перші хвилини фільму, де Ескобар показує їй масштабне будівництво житла для бідних. Але слідом за стрімким злетом починається стрімке падіння наркобарона, чия безмежна жорстокість та невгамовні апетити незабаром роблять його найбільш розшукуваною людиною в рідній Колумбії і в США, де він збуває свій білий товар.
«– У тебе є гроші, у тебе є ми, що тобі ще потрібно?
– Повага.»
Бідні колумбійці спочатку вважали Ескобара Робін Гудом, і він теж намагався відповідати цьому статусу, будуючи ті ж будинки в бідному районі поруч зі звалищем, але потім вирішив, що благодійність не задовольняє його его так, як задовольнить влада. Він йде в політику, фінансуючи різних кандидатів, але не володіє талантом вести переговори, а просто розстрілює будь-яких своїх опонентів посеред білого дня на людних вулицях, чи то міністр юстиції чи то редактор газети, що надрукувала про Ескобара викривальну статтю. В результаті він доводить конфлікт до точки неповернення, коли в його рідному місті починається справжня війна між його прибічниками, конкурентами і поліцією. Під ударом опиняються усі: і його лейтенанти, представлені тут мимохідь, і його дружина, і його маленькі діти. Він обіцяє їм, що все буде добре, а потім продовжує вбивати і влаштовувати показові страти. І в результаті Ескобар закінчує як і всі бандити його калібру – з купою поліцейських куль в животі, залишивши своїх дітей без батька, а нібито гаряче кохану дружину – вдовою. У фільмі говориться багато про те, як він сильно любив свою сім'ю, але більше всього на світі він любив себе і своє его.
Незважаючи на вагу Бардема в іспанському та світовому кінематографі, Ескобар в його втіленні вийшов типовим жорстоким психопатом, для якого нічого не вартує життя інших людей, але якось ореолу хрещеного батька, перед яким благоговіють оточуючі, навколо нього тут не виникає. Ті ж антагоністи Бардема у торішньому трилері «мати!» і навіть в диснеївському фентезі «Пірати Карибського моря: Помста Салазара» вийшли більш інтригуючими і приковуючими увагу. У своїй роботі Араноа вирішив піти від романтизації бандитів, якою вже ціле століття страждає американський кінематограф, але в своїй гонитві за реалізмом і відвертостями він з потенційно хорошого байопіка зробив кривавий фарс а-ля Роберт Родрігес, де герої здаються перебільшеними пародіями самих себе, що стріляють направо і наліво і викликають смішки, а не трепет. Часом цей Ескобар нагадує дитину з гранатою і не йде ні в яке порівняння з іншими відомими образами гангстерів на великому екрані.
Героїня Крус теж не викликає теплих почуттів і поступово з знаменитої телеведучої перетворюється на залякану до смерті (і Ескобаром, і його ворогами) безробітну жінку, яка не раз пошкодувала про зустріч з горезвісним наркобароном, оскільки пристрасний на перших порах зв'язок з ним згодом зруйнував її життя і мало не вбив її.
В картину Араноа було вкладено багато сил і старань, але вона більше нагадує несерйозний кліп про найжорстокіші і огидні витівки Ескобара, представлені з недоречним гумором (літак з кокаїном сідає в США під пісню «Let It Snow»), ніж цілісний портрет його знакової і трагічної в історії Колумбії персони. Зате у нього вийшла відмінна антипропаганда наркотиків та наркобізнесу.
Якщо хочете жити довго і щасливо, то не ставайте наркобаронами. Вони довго не живуть, і після їх смерті шикарні вілли не переходять у спадок їхнім дітям. А замість «Ескобара» раджу краще подивитися «Кокаїн» з Джонні Деппом і все з тією ж чарівною міс Крус.
