Рецензія на фільм «Складки часу»
Божевільний і безглуздий вихор пригод від Disney

Вихід екранізації книги-бестселера Мадлен Л’Енгл  «Складки часу» («Тріщина в часі»), яка в Америці є класикою для юних читачів, стало найбільш распіареною кіноподією березня, але зайва самовпевненість студії Disney, що їх адаптація стане такою ж класикою, як і оригінал, зіграла з фільмом злий жарт.

Попередня картина Ави ДюВерней, оскароносний байопік про Мартіна Лютера Кінга «Сельма», піднесла режисера на голлівудський Олімп, і через кілька років вона очолила «Складки часу», ставши першою афроамериканською жінкою, що зняла блокбастер з бюджетом понад 100 мільйонів доларів. Для неї і талановитого мультикультурного каста це був шанс створити нову надихаючу класику для сучасних дітей різних рас, але амбіцій і любові до першоджерела виявилося недостатньо для успіху проекту. Більш того, «Складки часу» мають всі шанси стати одним з найгучніших провалів 2018 року. Чим же так розчаровує настільки очікуване фантастичне фентезі для всіх віків від провідної голлівудської кіностудії?

«Складки часу» розповідають про 13-річну дівчинку Мег Муррі, чий батько, вчений Александер Муррі, зник 4 роки тому. Вона дуже за ним сумує, і коли на її порозі опиняються три чарівниці, які кажуть, що батько Мег живий та що вона може його врятувати, дівчинка сміливо вирушає з цими божевільними дамами в небезпечну подорож, шанси вижити у якій дуже мізерні, але це диснеївський фільм, тому з героями все буде в порядку. Актриса Сторм Рейд в образі Мег викликає симпатію, але дурості сюжету, який самовільно подорожує в різні боки, і інші кострубато прописані персонажі поступово прирікають історію Мег на провал, не дозволяючи героїні розкритися і дійсно стати хоробрим воїном, який буде справжнім прикладом для юних глядачів. На початку невпевненістю у своїй винятковості вона нагадує Гаррі Поттера, адже «я-всього лише-Гаррі,-просто-Гаррі», але якщо в останнього було 7 книг і 8 фільмів, щоб стати відважним воїном зі злом, то у Мег – лише одна повнометражна спроба, в кінці якої вона знову в собі сумнівається (перемогти вселенське зло вона змогла, а повернути всіх додому їй здається непосильним завданням). Ось і виходить, що в кінці своєї доленосної пригоди вона все та ж невпевнена в собі дівчинка, що і на початку, тобто ніякого розвитку і особистісного зростання, на який нам натякали весь фільм, у персонажа так і не відбулося. Внаслідок чого закрадається сумнів, а раптом місіс Щоце все-таки була права щодо неї... І одне те, що героїня не вийшла такою, як хотілося ДюВерней, яка в закулісних відео співала дифірамби Мег, її розуму та внутрішній силі, і говорила, що вона буде героєм нового покоління, вже робить «Складки часу» провалом.

Разом з Мег на пошуки зниклого батька відправляється її молодший брат-вундеркінд Чарльз Воллес (Дерік МакКейб) і кращий друг головної героїні Кельвін, якого грає Леві Міллер, подорослішавший Пітер Пен з недавнього провального «Пена» (за той провал відповідає Warner Bros., а не Disney). Чарльз Воллес спершу зачаровує, але потім нагадує надокучливу і постійно мудруючу дитину, що вже точно не розумніша за свою сестру – наукові терміни, що постійно злітають з її вуст і навряд чи зрозумілі самій дівчинці, можуть пояснити хіба що герої «Теорії великого вибуху». Що стосується Кельвіна, то на початку нам оголошують, що він гарний у дипломатії, але потім єдина функція його персонажа зводиться до милування Мег, її розумом і волоссям. Хлопчик закоханий у неї по вуха, і як тільки герої отримують шанс перевести подих на кілька секунд у цьому шаленому вихорі безглуздих пригод, весь акцент відразу переноситься на його почуття. Творці «Складок часу» настільки захопилися цією дурною сюжетною лінією, що кілька разів навіть натякають на їх поцілунок. Слава богу, що Мег і Кельвін все-таки не поцілувалися, тому що шкода, коли у дітей-акторів перший поцілунок відбувається не зі своєю першою любов'ю, а з колегою по фільму перед усією знімальною групою. Та й така любовна лінія в дитячому фільмі про дітей виглядає абсолютно зайвою. Адже це не «Ромео і Джульєтта», Disney, дайте героям і акторам побути справжніми дітьми!

Вищі сили посилають Мег на допомогу трьох провідниць: місіс Щоце (Різ Візерспун), місіс Яку (Опра Вінфрі) і місіс Хто (Мінді Кейлінг), але їх головною рисою є аж ніяк не магія і наставництво, а... грим і костюми. Таке відчуття, що двічі номінований на «Оскар» костюмер Пако Дельгадо отримав у своє розпорядження цілу гору найяскравіших і незвичайних тканин і вирішив зробити з них якомога більше дивакуватих суконь від кутюр, які в реальному житті носила б хіба що Леді Гага часів тієї м'ясної сукні. Костюми, в яких актриси самі бояться заплутатися, їх химерні зачіски, тонна блискіток на обличчях і брови Вінфрі зі стразів настільки затьмарюють самих героїнь, що кожна поява чарівниць на екрані перетворюється на безглуздий показ інопланетних мод. А якщо їх вирядили так, щоб дітям було веселіше, то на жаль, молодші глядачі цього теж не оцінили: дитина, що сиділа поруч зі мною, посеред фільму здивовано запитала, а навіщо вони знову переодяглися. Вже краще б зробили по одній класній сукні і на цьому зупинилися. А то виходить, що всесвіт в небезпеці, а вони сукні нові приміряють.

Ще двох інопланетних істот – Щасливого медіума і Реда – втілюють Зак Галіфіанакіс і Майкл Пенья, але у них дуже мало сцен, і за весь їх екранний час запам'ятовується тільки пучок з кіс на голові у першого і червоні очі другого, який теж одягнений в стилі вирви око. На додаток розчарувало, що жартівник-медіум Галіфіанакіса виявився зовсім не смішним, а від його спроб жартувати не жартома хотілося, щоб сцени з ним швидше закінчилися. Що досить дивно, адже Галіфіанакіс – один із найсмішніших коміків нашого часу. І від загравання Візерспун з його героєм було якось не по собі.

Останнім розчаруванням серед героїв став зниклий Алекс Муррі, чия роль дісталася Крісу Пайну. Минулого року актор знову закохав у себе, зігравши хороброго пілота-розвідника Стіва Тревора у «Диво-жінці», а цього року втілив одного з найгірших екранних отців всіх часів. Причому він не є очевидно поганою людиною, але чим більше доктор Муррі виправдовується тим, що не хотів кидати сім'ю, і що він не винен, і що в кінці теж не хотів пожертвувати одним із своїх дітей (!), тим більше здається, що його не варто рятувати зовсім. Мег його так сильно любить і готова була відправитися за ним в найнебезпечніше місце у всесвіті, а він боягузливо підставив їх з братом. Через це вся суть подорожі здається безглуздою, а нібито щасливий фінал – фальшивим і нещирим, оскільки навряд чи дочка і син зможуть забути або незабаром пробачити такий підлий вчинок батька, якого вони обожнювали.

Картина йде менше двох годин, але таке відчуття, що в залі проводиш як мінімум три. Від цього нескінченного калейдоскопа нарядів, планет і спецефектів дуже швидко починає крутитися голова, тому не уявляю, як «Складки часу» можна дивитися в 3D, оскільки і 2D відмінно справляється із завданням запаморочити вам голову і відправити в політ догори дригом. Відчуття виходять не з приємних. А коли пішли титри, я з подивом дізналася, що композитором екранізації є Рамін Джаваді, автор блискучого саундтреку «Гри престолів», оскільки максимум, що тут запам'ятовується з музики – парочка попсових пісень, які починають грати у не особливо підходящий момент.

В результаті, на превеликий жаль, багатообіцяюча екранізація «Складки часу», для успішного втілення якої в наш час є всі засоби, виявилася найгіршою картиною від Disney останніх років. У студії набагато краще виходить перезнімати свої мультфільми зі справжніми акторами і анімаційними героями, ніж створювати щось нове, і диснеївським умам варто всерйоз над цим замислитися, адже років через десять рімейки закінчаться, і їм все-таки доведеться придумувати для глядачів щось дійсно нове, оригінальне і цікаве.

Як би актори і режисер не піарили диснеївську адаптацію «Тріщини в часі», їй не стати новою класикою і не надихнути нове покоління на наукові відкриття. Тому витрачати свій час і гроші на цю чи то фантастику, чи то фентезі, зняте для тих, хто не розбирається ні в одному, ні в іншому жанрі, не рекомендую.