Рецензія на фільм «Темні часи»
Людина, яку боявся Гітлер

17 січня 2018,  12:15 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

Будучи одним з найбільших сучасних британських режисерів, Джо Райт просто не міг пройти повз таку видатну у всіх сенсах фігуру, як Вінстон Черчілль. Незважаючи на те, що про нього вже знято величезну кількість фільмів, до сьогоднішнього дня ще не було фільму, який би глядачі одностайно визнали тим самим великим байопіком, якого заслужив цей легендарний політик. І у «Темних часів» є всі шанси ним стати.

Черчілль зайняв пост прем'єр-міністра Великої Британії в травні 1940 року, коли Невілл Чемберлен подав у відставку, і ніхто, крім сім'ї прем'єра, цьому особливо не радів. В Європі нацистська Німеччина захоплювала все більше територій, окупувавши країни одну за одною, а британські генерали з жахом очікували, що армія Адольфа Гітлера в недалекому майбутньому висадиться на їх берегах. Піддаючись страху, оточення Черчілля все частіше говорить йому про необхідність укласти мир з Гітлером, погодившись на всі його умови. Але Вінстона взяли на службу не за красиві очі, а за гострий розум, тому він з майстерністю першокласного політика і оратора обходить усі пастки конкурентів і приймає хоробре рішення дати відсіч Третьому Рейху, що згодом визначає не тільки майбутнє Британії у Другій світовій війні, а й майбутнє всього світу. На екрані перед нашими очима буквально вершиться історія, але незважаючи на те, що для сьогоднішньої людини ці події здаються дуже далекими, «Темні часи» є актуальними сьогодні і будуть актуальними в будь-який час, поки у світі будуть існувати диктатори, які бажають поневолювати, і люди, цілі нації, які дають їм відсіч.

Дуже складно описати словами гру Гері Олдмана в цьому фільмі. Це просто потрібно бачити своїми очима. Він повністю злився з образом Черчілля, буквально став їм у всіх сенсах, що й рідна мати прем'єра, побачивши Олдмана в цьому гримі, не зрозуміла б, що перед нею не справжній Вінстон. У фільмографії Олдмана є багато яскравих і чудових образів, які вражають своєю різноманітністю (дивлячись «Темні часи» складно повірити, що це той самий актор, який грав Сіріуса Блека чи Дракулу), але саме перевтілення у легендарного прем'єр-міністра Великої Британії в його найважчий час стало тією роллю, для якої Олдман був народжений. Якщо за Черчілля йому не дадуть «Оскара», то Олдману залишиться тільки знятися в рімейку «Легенди Г'ю Ґласса».

Черчілля боявся король Георг VI; Черчілля боявся Адольф Гітлер; від нього в сльозах вибігали секретарки, але єдиною людиною, яка могла приборкати цього дикого звіра була його дружина Клементина, або Клеммі, як її з ніжністю називав Вінстон. Вся увага під час цього нагородного сезону прикута до Олдмана, що абсолютно заслужено, але, вважаю, що гру Крістін Скотт Томас серйозно недооцінили. У неї не так багато сцен, тим не менш, це не завадило актрисі створити багатогранну героїню, яка є і другом, і порадником, і коханою жінкою Черчілля. А з ним ох як непросто було жити! Томас прекрасним способом віддає шану цій великій жінці, на чиїх плечах теж лежала величезна ноша, адже вона відчайдушно допомагала своєму коханому Вінстону нести важкий тягар відповідальності за країну в той фатальний час.

Набагато більше сцен дісталося секретарці Черчілля Елізабет Лейтон, яка допомагала прем'єру записувати його легендарні промови. Багато хто б втік після його грубощів, але вона знайшла в собі сили повернутися, оскільки знала, що на новій посаді йому знадобиться допомога. В даній художній адаптації історичних подій Лейтон також є для нього моральним компасом, навчаючи його правильній мові жестів і нагадуючи, що його улюблена країна – це в першу чергу люди. Після «Попелюшки» Лілі Джеймс отримує все більше цікавих ролей, і якщо ця англійська троянда вас ще не підкорила, то подивіться «На драйві».

Грати короля Георга VI, який страждав від заїкання, дуже непросто, це вам будь-який Колін Ферт скаже, але Бену Мендельсону вдалося переконливо перевтілитися в цю історичну особу, створивши на екрані образ стійкого суверена, який збирається переживати війну пліч-о-пліч зі своїми підданими, а не відсиджуватися десь за океаном, як йому пропонували міністри. Його король заїкається зовсім небагато – рівно стільки, скільки потрібно, щоб глядач був упевнений в тому, що це саме Георг VI, і при цьому не перегнути палицю і не перетворити його сцени в «Король каже! 2». Їх відносини з Черчіллем спершу були непростими, але, як говорить історія, незабаром переросли в найближчі стосунки, що коли-небудь були між монархом і прем'єром. У «Темних часах» показано їх знамениті щотижневі ланчі, а остання сцена Георга VI із Черчиллем гріє серце своєю щирістю.

Райт зняв дуже сильний і безмежно надихаючий байопік про велику людину і його подвиг, де ідеально все: починаючи від гри Олдмана, Томас, Джеймс і Мендельсона і закінчуючи неймовірно реалістичним гримом (за один тільки цей грим фільму варто дати «Оскар») і музикою Даріо Маріанеллі, яка є вишенькою на торті. Сучасним політикам дивитися обов'язково, раптом вони винесуть з «Темних часів» хороший урок. А також раджу подивитися всім, кому сподобався «Дюнкерк», оскільки тут показано, якими зусиллями була здійснена легендарна операція «Динамо», завдяки якій було врятовано 338 тисяч британських солдатів і союзних військ. Екшену у Райта менше, зате ті глядачі, кому цікавий історичний аспект цієї глави Другої світової, знайдуть у «Темних часах» достатньо поживи для розуму, адже здійснити ту евакуацію було набагато складніше, ніж нам показав Крістофер Нолан, і про життя тисяч солдатів, які відводили вогонь від узбережжя Дюнкерка, ціною яких її провели, не варто забувати.

В результаті маємо один з найкращих фільмів про Другу світову війну, який заради Олдмана можна передвилятись і передивлятись, і кращий байопік про Черчілля. Тому що зіграти його ще краще і правдоподібніше нікому не вдасться.

934 

Написати коментар

Написати коментар...
Написати коментар...

Читайте також: