Рецензія на фільм «Ангели й Демони»

Нещодавно подивився фільм «Ангели й Демони» режисера Рона Хрварда за однойменною (і досить поганою) книгою Дена Брауна. Переглядом, незважаючи на деяку одіозність (так іноді називають дебільність) автора й книги, залишився цілком задоволений. Фільм вийшов на кілька голів вище письмового оригіналу й приблизно на стільки ж краще свого попередника - «Кота да Вінчі».

Причин тому я бачу декілька. По-перше Роберто Ленгдону нарешті обстригли його дурні кучері, з якими він носився, витріщивши очу, по «Коду». Нинішня морда Роберта вже цілком схожа на нормальний вигляд Тома Хенкса, що не може не радувати. По-друге, сценарій фільму трохи осучаснили й спростили, у порівнянні з письмовим оригіналом, а також викинули найбільш волаючі ідіотськості. Ну й по третє, режисер Ховард, правильно оцінив і виправив помилки, допущені при екранізації «Коду да Вінчі». Вийшло цілком собі непогано.

Сюжет фільму розвертається навколо позачергових виборів Папи Римського, подія надзвичайної важливості, на яку раптом накладається інша подія - невідомі загрожують підірвати весь Ватикан шматком антиречовини, вкраденої у підсобці Великого Адронного Коллайдера. Самі себе ці невідомі називають іллюмінатами - їх усього двоє, але зухвалими витівками вони тримають у страху весь цивілізований світ.

Саме собою, ситуація вимагає присутності професора Ленгдона!

І звичайно ж, тупі військові й дебільні спецслужби (не кажучи вже про релігійних мракобісів і корумпованих вчених) не годяться навіть на те, щоб лизати його шорсткі професорські п'яти! Він їм усім за п'ять хвилин пояснить, де маєток, а де вода, де Ватикан, а де антиречовина. І мимохідь м'яко їх пожурить, мов, «Та ви, хлопці, навіть власної історії не знаєте! Добре, що є ми, американці - ми знаємо все. До речі, чи немає нафтових родовищ під Собором святого Петра?»

Повертаючись до питання радикально поліпшеного, у порівнянні із книгою, сценарію, треба зі схваленням визнати, що ідіотизми типу перельоту з Гарварда в Женеву за півгодини на мега-літаку, розповіді про придуманий ЦЕРНом Інтернет, а також фінальну битву у вертольоті з наступним польотом на піджаці, у фільм не ввійшли. Кількості Жахливих Таємниць, Які Приховує Таємна Історія Людства, теж стало куди менше. Що знову ж таки радує, тому що загалом через ці фрагменти я на книгу й плювався отрутною слиною. А так навіть як би й нормально.

Динамізму в кіно в порівнянні із сумовитим «Кодом...» теж помітно прибуло. Машини носяться, електрика вирубується, кровища ллється, вбивства відбуваються - краса. Ну й фінальний Великий Вибух теж радує неабияк. Плюс до цього, у фільм застромили трохи більш-менш пристойних жартів про «Це не я, це вона» й «Я старенький, я буду повчати недовго». Сподобалося.

На жаль, у ряді випадків разом з незрозумілою денбраунівською (скорочено - даунською) писаниною з фільму пропав й осудний сюжет. Не дуже зрозуміло, які цілі переслідують терористи, зовсім не пояснюється, що це за «божа частинка», і якого дідька у штабі весь час ушивається Том Хенкс, і навіщо його всі слухають. Розумний історик і спец по Ватикану приніс би в рази більше користі, мені так здається.

Крім Хенкса, який не відступає від свого улюбленого типажу «літній Форрест Гамп», у фільмі знялася тітонька по імені Айєлет Зурер - в «Точці обстрілу» вона грала терористку. Зовнішність у неї характерна, але виступила вона просто ніяк - у славному стилі «пластмасовий манекен». Підступного камерарія зіграв Еван МакГрегор - гарненько, але знову невиразно. Найкраще вийшов кардинал Страус - Армін Мюллер-Стал, я його запам'ятав по «Пороку на експорт», він грав російського єврея-бандита Семена.

А про якусь там «вірогідність» зображуваного говорити, звичайно, не варто - та й не будуть. Тут по-перше немає особливо лютого Зривання Покривів, а по-друге католицька церква показана з належною повагою. Тому виступів фанатиків на показах не передбачається.

Разом – досить-таки пристойний пригодницький фільмець, Індіана Джонс на новий лад. Підземелля, загадки, таємні суспільства, вбивства й «убивця-садівник» в асортименті. Цілком можна подивитися.