Бен Карсон знавав часи й кращі. Уже пройшов майже рік з тих пір як неврівноваженого детектива відсторонили від роботи в Поліцейському керуванні м. Нью-Йорка за вбивство іншого співробітника спецслужби, нещасний випадок, що не тільки коштував йому роботи, але й розбудив у ньому тягу до алкоголю й агресивність, через що дружина й діти віддалилися від нього, а сам він знайшов пристановище на дивані у квартирі своєї сестри в Куінс.Втративши надію повернутися до нормального життя й возз'єднатися з родиною, Карсон наймається на роботу нічним сторожем вигорілих руїн універмагу «Mayflower». Те, що колись було символом процвітання й розкоші, тепер повільно руйнується в темряві, як загниваючий корабель-примара, розорений гігантською пожежею, що поглинула безліч безневинних життів. Коли Карсон обходить дозором свої володіння, обвуглені руїни універмагу, він починає помічати щось лиховісне в декоративних дзеркалах, що прикрашають стіни «Mayflower». У величезних мерехтливих стеклах відбиваються страшні, приголомшливі образи...
Світ мій дзеркальце, скажи...
Мій інтерес до фільму “Дзеркала” зародився ще під час перегляду перших трьох хвилин цього ужастика, які були скачені мною з мережі. Ефектна сцена в метро впевнено зносила вежу, що давало надію на розумну містичну різанину. Трейлери теж підливали масло у вогонь, лякаючи палаючими тітками й вирваними щелепами, а Кефір Сазерленд у головній ролі та й зовсім робив вищевказану надію цілком реальною. Загалом, фільм був мною досить очікуємим. І очікування, повинен помітити, виправдалися повною мірою!
