Євгеній Гришковець: Як я з'їв собаку (2003)

П'ять років тому на одну московську сцену вийшов хлопець років тридцяти з невеликим. Вийшов і повідомив, що він зараз розповість про людину, яка більше нема, тобто - він раніше був, але потім його не стало, - так що коли глядачі будуть чути зі сцени «я подумав...», те це мова саме про ту людину.Хлопця кликали Евген Грішковець, і він пам'ятав те, про що інші люди згадують мимохідь і ніколи не говорять уголос - про дембельський альбом, про образу, що мультфільм, якого так чекав, виявився ляльковим, про відчуття того, як тече час. Той монолог називався «Як я з'їв собаку», і він поділив театральну реальність.Було життя до Грішковця - і є життя із Грішковцем. Вірніше було б сказати, що п'ять років тому разом із Грішковцем - з його монологами й п'єсами, де нарівно слів і вигуків і немає ні краплі фальші, з його чарівною манерою говорити, немов він із працею підбирає слова - у театр прийшло життя. Того спектаклю він більше не грає - замість нього з'явилися інші, з тих пір він з'їв собаку, підбираючи самі точні слова для універсальних людських емоцій; по-суті, він навчив театр говорити людською мовою.