Біографія Вупі Голдберг

Біографія Вупі Голдберг

Вупі Голдберг (спавжнє ім'я й прізвище: Ні Керін Джонсон) народилася в 1949 році в одному з «чорних» кварталів Нью-Йорка. З восьми років почала виступати в дитячому театрі Елен Рубенстейн. Наприкінці 60-х років примкнула до руху хіппі. Уважалася безнадійною наркоманкою, на превелику силу позбулася від цього пороку. Більшу частину життя існувала завдяки велферу (системі соціальної допомоги). В 1974 році одержала роль в «Репертори тіетр» (Сан-Дієго), потім перейшла в «Блек стріт тіетр» (Сан-Франциско). По-справжньому прославилася в 1983 році, коли показала «Шоу примар», у якому створила шість різноманітних жіночих характерів – від жебрачки до мільйонерки.

В 1985 році Вупі Голдберг довідалася, що Стівен Спілберг приступив до екранізації її улюбленого роману «Кольор ліловий». Вона написала лист авторові – Еліс Уокер – і попросила замовити за неї слівце. Так вона одержала головну роль – Селії Джонсон, чорної жінки, все життя якої пройшло в сімейному рабстві. Зрештою, вона знайшла в собі сили розпрямитися й виступити проти диктату чоловіка. Оскільки дія охоплює два десятиліття в житті героїні, було важливо знайти яскравий зовнішній малюнок ролі, який би наочно показав зміни, що відбулись. І тут Вупі Голдберг продемонструвала чуття й майстерність зрілої драматичної акторки. Робота була висунута на здобуття премії «Оскар», і це тим більше важливо, що по природі свого дарування Вупі Голдберг, скоріше, характерна акторка. З її кривляннями, гримасами, безглуздими жестами вона просто створена для комедії. Що виразно підтверджується стрічками: «Джек-стрибунець» (1986), «Взломниця» (1987), «Телефон» (1988), «Мильниця» (1991). В «Джеку-стрибуці» вона зображує оператора комп'ютерної банківської мережі Террі Дулітл, випадково залучену до таємниць британської розвідки. Все безглуздо в цій жінці, починаючи з костюмів і кінчаючи квартирою, яку вона підмітає величезною зубною щіткою. У моменти найсильнішого хвилювання Террі забуває всі пристойні слова й потрясає навколишнім своїм лихослів'ям. Поліцейський комісар, на якого вона виливає цебер лайок, говорить в остраху: «Та твія язик потрібно вичистити залізною щіткою», — і одержує у відповідь нову обойму лайок.

Безглузда, некрасива, лайлива, абсурдно одягнена, але при цьому добра, чиста, цілеспрямована – такою з'являється Вупі Голдберг у фільмі «Джек-стрибунець», і ці якості становлять чарівну сутність створених нею характерів, незвичайно симпатичних і милих, незважаючи на удавану зовнішню брутальність і гарячність. Комедіями минулого й фільми «Взломница», у якому вона зіграла шахрайку, що чудом уникла причетності до «мокрої» справи, і «Телефон», де стала у вигляді ексцентричної акторки, чиє життя тісно пов'язана з телефоном.

Однак справа не обмежилася комедіями. Вупі Голдберг розійшлася настільки, що ризикнула з'явитися на екрані в ролі поліцейського («Смертельна красуня», 1987). Ця стрічка показує страшну реальність із її злочинами, алкоголізмом і наркоманією, серед яких проходить життя багатьох мешканців чорного гетто. Офіцер відділу по боротьбі з наркотиками Рита Риззолі опиняється в епіцентрі цієї боротьби. Вона віртуозно користується всіма видами зброї, лютий вираз не сходить із її обличчя. Незважаючи на брутальність і схематизм цієї стрічки, з її допомогою Вупі Голдберг сприяла появі на американському екрані нового типу чорношкірої жінки, здатної на рівні існувати в сугубо чоловічому, що розриває спрагою суперництва світі. Правда, у стрічці «Серце Клари» (1988), знятому слідом за «Смертельною красунею», Голдберг виконала традиційну роль доброї негритянки, що прийняла на себе турботу про безпомічну білу родину.

В 1991 році Вупі Голдберг одержала свій перший «Оскар» – за роль Одо Мей Браун у фільмі «Примара». Це, як говориться, роль другого плану, але Голдберг розташовується у фільмі з такою докладністю й затишком, що відтискує на задній план головних виконавців. Важко суперничати з акторкою, що володіє такою виразною мімікою, жестами, ходою. Тим більше що сценарій відкривав чимало можливостей для ексцентрики, особливо там, де ясновидюща спілкувалася з духами або грала із себе спадкоємицю багатьох мільйонів.

Зовсім по-новому зумів побачити героїню Вуді Голдберг росіянин режисер А. Міхалков-Кончаловський. У фільмі «Гомер й Едді» він представив її в образі дикої, некерованої негритянки, через пухлину мозку приреченої на швидку смерть. Цей фільм ще раз показав, як велик діапазон можливостей цієї дивної комедіантки, що зуміла зберегти свій індивідуальний стиль. На Канському кінофестивалі 1992 р. великий інтерес викликали фільми: «Серафіна», де В. Голдберг грала заголовну роль, і «Гравець» Р. Олтмена – її цікавий персонаж другого плану.

Голлівудські боси знають, яким скарбом є ця некрасива, але дивно талановита, яка чимало зробила для твердження на екрані нового типу чорної американки, як привабливо її ім'я для глядачів поза залежністю від їхньої расової приналежності. Вона має право самій вибирати ролі, навіть вносити деякі зміни в сценарій. Так з'явився фільм «Шоу сестер» (1993), де Голдберг зіграла співачку, що перевернула життя цілого монастиря.

У цей час Вупі Голдберг живе в Каліфорнії разом з дочкою Олександрою й другом Едді Голдом, кінооператором.