Професійному вбивці дуже рідко вдається вийти на пенсію. Хіба що він зустрів кохання всього свого життя і готовий почати все заново. Але як йому бути, коли він втрачає цю саму любов? Спершу залізти в кут і поридати, а потім взяти в руки стару зброю і знайти собі нове завдання.
Роль режисера на себе приміряють найчастіше актори і сценаристи, тепер же в режисери вирішують податися також каскадери і постановники трюків, як Чад Стахелскі. Зрозуміло, що вибрав він для дебюту рідний для себе жанр бойовика, от тільки сценарій знатно підкачав.
Спершу Джон Уїк аж ніяк не нагадує великого кілера у відставці, але й сім'янином його назвати можна з натяжкою. А от коли сюжет доводить його до повернення до старих звичок, Джон Уїк виявляється не в такій уже й поганий формі. Або просто інші найманці йому підіграють?..
Це вже другий фільм жанру екшен з Кіану Рівзом в головній ролі, що вийшов на екрани цього року. І в образі Джона Уіка він виглядає не дуже гарно. Спершу він начебто грає драму, але потім все зводиться лише до того, що його персонаж вбиває всіх без розбору з кам'яним обличчям. Навіть Джеймс Бонд більш перебірливий і емоційний, коли стріляє в людей. Якщо пропустити перші десять хвилин фільму, то можна подумати, що перед нами не людина, а безжалісний робот-вбивця. Здавалося б, що той хлопець сам нарвався, але більше схоже, що Джону Уіку просто потрібен був привід зірватися з ланцюга. Сумно спостерігати, як він швидко перекреслює останні щасливі п'ять років свого життя. Дивлюся на Кіану Рівза в цьому образі і з тугою згадую, яким же крутим він був у своїх фільмах років десять тому.
Як не дивно, російського мафіозі у цій історії грає швед Мікаел Нюквіст. Шведська мафія звучить не так грізно, як російська, чи не так? Його Вігго міг би стати відмінним антагоністом, зовнішність у нього підходяща, але сам персонаж прописаний так, що нагадує простого боягуза, що ховає себе і свого сина за спинами десятків найманців. Хоча й не помітно за ним особливих батьківських почуттів до цьому маленькому негідникові. Він ніби і захистити його намагається тільки тому, що так зробив би хороший батько. А який з нього хороший батько, якщо виховав такого жорстокого покидька? Навіть страшно уявити, що було б, опинившись бізнес Вігго в руках його неадекватної сина.
Зате сподобався кілер у виконанні Віллема Дефо; актор виглядає незвично, але таким простим без своєї коронної зловісної аури. Та й непоганий екшен показала тут актриса Едріанн Паліки, яка відчуває себе все більш впевнено в цьому жанрі з кожним новим подібним фільмом.
Дебютна кінокартина Чаду Стахелскі, весь час з усіх сил намагається виїхати за рахунок своїх трюків, але мабуть, зайнявшись режисурою, за трюками він не додивився, і деякі з них були поставлені так безглуздо, що виникає бажання, щоб головний герой скоріше вже прикінчив чергового бідолагу. І це незважаючи на те, що знімати йому допомагав інший постановник трюків Девід Лейтч. Зате трохи відволікає музика, яку написали і підібрали зі смаком. «Killing Strangers» Меріліна Менсона відмінно підходить до відеоряду, коли Уїк продовжує йти по трупах до своєї головної мети.
Так, в бойовиках має бути достатньо бійок, погонь, вибухів і інших невід'ємних елементів жанру. Тільки, як в мюзиклах фрази служать лише переходом від однієї пісні до іншої, так і в «Джоні Уіку» мізерні діалоги, схожі більше на не зовсім вдалі імпровізації акторів, намагаються пов'язати між собою розбірки головного героя і видати це все за цілісний сюжет.
Часом стиль оповіді і велика кількість неону в кадрі змушує посумувати про те, наскільки хороший був «Тільки Бог простить» Ніколаса Віндінга Рефна. А та остання сцена з героїнею Перкінс і зовсім нагадує якусь чорнову сцену з «Міста гріхів». Зробити б її монохромною і додати графіки, виглядало б шикарно. Чи було все це калькування або просто збіг, сказати складно. Більшість фраз героїв, особливо ті, які вимовляються з усією серйозністю, викликають лише сміх своєю абсурдністю. Під кінець фільм розгойдується, і фінал цілком логічно завершує помсту Джона Уіка, яка, вийшла з-під контролю, але він не поєднується з надто драматичним початком. Хоча, може, для колишніх кілерів це така психологічна терапія - після серйозної втрати повернутися в бізнес і випустити пар на всіх, хто під руку попадеться.
Краще не чіпати єдиного друга того, хто колись був непереможним найманим вбивцею. Він радше відкопає свій старий арсенал і пуститься в усі тяжкі.