Біографія Джека Ніколсона

Біографія Джека Ніколсона

Джек Ніколсон – актор, режисер, продюсер. Народився 22.4.1937 у м. Нептун (шт. Нью-Джерсі). Батька свого не знав, виховувався бабусею, яку до дорослого віку уважав матір'ю. Після закінчення школи відправився в Лос-Анджелес, де працював у відділі мультфільмів студії «МГМ», одночасно відвідуючи різні курси по підготовці акторів.

У ці роки Ніколсон сформувався як артист, всотавши в себе характерне для молодого покоління 50—60-х років почуття внутрішньої волі, що не дозволяє вписуватися в предуготованні схеми поводження, а також почуття гумору, що відкриває протиприродність бездумного проходження цим схемам. Навіть найперший епізод, з яким сам Ніколсон зв'язував народження в собі актора, був своєрідним проявом протесту. Справа була ще в школі, у четвертому класі, згадував Джек, учитель за якусь провину поставив його в кут поруч із дошкою, і отут, намазавши собі обличчя крейдою, він перетворився в клоуна. «Таким я й залишався протягом всіх шкільних років – класним клоуном». Таким він з'являється й в одному з останніх своїх фільмів «Бетмені» Джокером, лиховісним жартівником з пекла з білим клоунським обличчям маской.

За десять років, що пройшли із часу першої появи на екрані в 1958 р. до першого серйозного успіху в 1969-м, Ніколсон взяв участь у створенні майже двох десятків малобюджетных картин (як актор, сценарист або продюсер), що перебували на периферії «основного потоку» кінематографа. Людиною, що відкрила йому дорогу в кіно, став постановник Роджер Кормен, чий високий професіоналізм у розробці традиційних кіножанрів (фільмів жахів, трилерів, гангстерських стрічок) допоміг опанувати майстерністю й висунутися великій кількості знаменитих згодом кінодіячів, таких як режисери Коппола, Спілберг, Богданович, Лукас, актори Де Ніро, Хопер, Пітер Фонду.

У фільмі Хопера й П. Фонди (відповідно режисера й продюсера) «Безтурботний їздець» (1969) Ніколсон зіграв свою першу роль, що принесла йому широку популярність. Це ще епізод, але дуже важливий для розуміння всього фільму, що протиставляє героєв-хіппі (Хопера й Фонду), що перетинають Америку на мотоциклах у пошуках примарної наркотичної волі ( на цей рахунок в авторів теж немає ілюзій), і всіх тих, що у відступі від суспільних норм бачить зазіхання на основи їхнього власного життя. Джек грає молодого адвоката-південця, що кидає нудьгу повсякденності заради волі «безтурботних їздців» і тим самим опиняючись на грані двох способів життя. Це обумовило й характер акторського виконання, що підкреслює співіснування в одному чоловікові двох протилежних початків: з однієї сторони зовнішньої ледачої пластичності, що легко вписується в будь-які обставини, з іншого боку – внутрішньої емоційної волі, що виражається у жвавості погляду й загальному гумористичному настрої.

Ця риса стане згодом однією з основних в арсеналі актора. Більшість персонажів, зіграних Ніколсоном, у тім або іншому ступені сполучають зовнішню пристосованість до дійсності з постійним внутрішнім відштовхуванням від неї. Повною мірою такий підхід виявився в першій головній ролі актора, зіграної у фільмі Б. Рефелсона «П'ять легких п'єс» (1970). Тут його інтелігент, що «опрощюється», рівною мірою не може прийняти ні вульгарною й грубої «низкою» життя, ні стерильної, що зберігає лише зовнішній декорум культури. Конкретним вираженням цих різнонаправленних характеристик особистості стає блазенство.

Однак за ва’яжним блазенством і веселим цинізмом героїв Ніколсона переглядає їхня внутрішня чесність, що виявляється ураженою щораз, коли дійсність підносить сюрпризи, що перевершують навіть найгірші очікування. Так, приватний детектив Гіттес із «Китайського кварталу» (1974) Р. Полянського, несентиментальний і грубуватий (у кращих традиціях X. Богарта й «чорного фільму») усе більше й більше приходить у здивування перед диявольською силою зла, що відкривається йому в міру розслідування справи про спекуляції земельними ділянками й планах їхньої іригації.

Ця роль остаточно вивела Ніколсона в перші ряди американських акторів. Він пробує свої сили в європейському кіно в М. Антоніоні («Професія репортер», 1975). Його репортер Джон Локк, якому обридло власне життя, що здається вічним ходінням навколо так біля чогось непроникного, робить спробу з іншими документами прожити життя чуже. Але вибір долі вимагає й передбаченою цією долею загибелі. Антоніоні, що знімав філософську драму, позбавив героя Ніколсона всяких, настільки звичних для актора рис характеру. Але вже у фільмі іншого європейця М. Формана Ніколсон повною мірою з'єднав глибину задуму з багато розцвіченими деталями. В «Пролітаючи над гніздом зозулі» (у нашому прокаті «Поле над гніздом зозулі», 1975) актор домігся найвищого свого художнього досягнення, що й було відзначено «Оскаром» за краще виконання чоловічої ролі. Його герой Макмерфі вносить у психіатричну клініку, куди він попадає на експертизу з в'язниці, дух занепокоєння й волі. З хитруватою посмішкою до вух, глузливими гримасами й усмішками, він нагадує клоуна, що своїми кривляннями профанує ту саму дійсність, у якій як би цілком бере участь. А своє клоунське завдання він бачить у тім, щоб повернути смак до життя тим, хто вимушено від життя ізольований. Ніколсон-Макмерфі став свого роду пам'ятником бунту живої особистості проти бездушної Системи, завершенням емоційного комплексу, пов'язаного з поняттям «бунтарські 60-і». Одночасно із цієї крапки почалася й творча криза актора, що пережив час своєї найбільшої емоційної відповідності духу часу. Як заведено, творчій кризі відповідав й особистий: алкоголь, наркотики. Його ролі алкоголіка ексастронавта («Мовою ніжності», 1983, ін. «Оскар») і занепалого бурлаки («Будяк», 1987) у якомусь ступені виросли з емоційного досвіду цих років.

В 80-і роки, відбиваючи загальну тенденцію кінематографа, актор підсилює стилізаторську, ігрову складову свого дарунка. Ніколсон купається в комедійних можливостях таких своїх ролей, як тупуватий гангстер Чарлі Партано в «Честі родини Прицці» (1985), іпостась Сатани Дарріл ван Хорн, спокусник честолюбних молодих провінціалок з «Іствікських відьом» (1987), інфернальний жартівник Джокер з «Бетмена» (1989), перенесеного на екран відомого коміксу. Усілякі гримаси, майже циркове коміковання або ж геніальні перебільшення всіляких атрибутів лиходійства, все це фарби з арсеналу клоуна, включаючи (у Джокера) нерухому білу маску з посмішкою до вух.

З 1968 р., коли Ніколсон розвівся з акторкою Сандрой Найт (дочка від цього шлюбу Дженніфер Найт-Ніколсон недавно вступила на акторський шлях), він офіційно не одружений, хоча більше 17 років з перервами його ім'я згадувалося в голлівудській хроніці поруч із ім'ям Анжеліки Х'юстон, дочки відомого режисера й партнерки по фільму «Честь родини Прицці».

Родина Джека Ніколсона

Мати

Джун Ніколсон – провела десять років у хорі, аж до весілля з Мюрреєм Хьюля; Коли Мюррей її кинув, поїхала до своєї сім'ї в Нептун-сіті, Нью-Джерсі; у віці 43 років (в 1962) у неї діагностували рак шийки матки , від якого вона померла, не сказавши Джеку що є його матір'ю, він завжди вважав, що вона його старша сестра

Дідусь

Джон Ніколсон – бродяга-алкоголік, якого Ніколсон вважав своїм батьком, поки дослідник журналу Time не наткнувся на спростовуючі факти і не повідомив їх 12 серпня 1974 зірку; він так ніколи і не дізнався особистості свого батька

Бабуся

Езель Мей Ніколсон – виростила Ніколсона як свого сина, він вірив, що вона його рідна мати, поки йому не стало 37 років (до цього моменту вона вже померла)

Зведена сестра

Памела Хьюля Ліддікот – народилася в 1946; дочка Джун Ніколсон; була вбита в лютому 1994

Тітка

Лорейн Ніколсон – Ніколсон вважав, що вона його старша сестра; правду про Лорейн Джек дізнався із статті в журналі Time за 12 серпня 1974, в який людина, яка нібито зачала його колись, написав 15-сторінковий лист; Лорейн розповіла Джеку, що та людина може і не бути його батьком, тому що в той час його мати Джун зустрічалася і з іншими

Дочка

Дженніфер Ніколсон – народився в 1964; мати - Сандра Найт; працював асистентом по дизайну в "The Two Jakes" (1990); знімалася в продюсіруемом Ніколсоном фільмі "Blue Champagne" (1992); народила Ніколсону першого онука Шона 20 лютого 1996; замужем за Марком Норфлітом з 31 серпня 1997

Дочка

Лорейн Бруссард Ніколсон – народилася 16 квітня 1990; мати - Ребекка Бруссар

Син

Раймонд Ніколсон – народився 20 лютого 1992; мати - Ребекка Бруссар

Дружина

Сандра Найт – були одружені з 1961 по 1966; мати дочки Ніколсона Дженніфер

Відносини Джека Ніколсона

Мішель Філліпс

була учасницею популярної в 1960х музичної групи The Mamas & the Papas; пізніше зустрічалася з Уорреном Бітті

Вінні Холлман

датчанка; зустрічалися на початку 1980х; за чутками, в 1981 народила дочку Ханні Холлман від Ніколсона; Нікольсон цього ніколи публічно не визнавав

Анджеліка Хьюстон

постійно мирилися і розлучалися з 1973 по 1990

Лара Флінн Бойл

постійно мирилися і розлучалися починаючи з 1999

Мімі Мачу

зустрічалися з другої половини 1960х

Ребекка Бруссар

народилася в 1963; познайомилися, коли вона працювала офіціанткою в Лос-Анджелесі, в ресторані, в якому Ніколсон був інвестором; грала секретарку Ніколсона у фільмі "The Two Jakes" (1990); з'являлася в "Blue Champagne" (1992) , "Cannes Man" (1996) і "Point of Betrayal" (1996); раніше була одружена з продюсером звукозаписної компанії Річардом Перрі з 1987 по 1989

Сьюзен Енспак

разом знімалися в "Five Easy Pieces" (1970); вона стверджує, що у них з Ніколсоном спільний син Калібо, який народився 26 вересня 1970; у зв'язку з претензіями, Ніколсон все-таки визнав дитину, проте відмовився це зробити публічно