Американських гангстерів знає весь світ. Аль Капоне, Джонні Діллінджер, Бонні Паркер і Клайд Берроу, Бутч Кессіді, Френк Костелло... Цей список можна продовжувати і продовжувати. Але, виявляється, Європа, а точніше, її тихий Туманний Альбіон, також може похвалитися відомими злочинцями, зловити яких мріяли поліцейські зі Скотленд-Ярду. Знайомтеся, брати Реджі і Ронні Крей...
Ґрунтуючись на книзі Джона Пірсона «Зліт і падіння братів Крей», Брайан Хелгеленд переносить на великий екран історію про близнюків-гангстерів, котрі заправляють лондонським Іст-Ендом в 1960-х роках. Якими тільки брудними справами не займалися брати Крей, але незважаючи на всі їх проблеми з конкурентами і законом, в кінці головною проблемою для кожного з них, особливо для Реджі, залишався його брат.
«- Навіщо ти його вбив?
- Бо не можу вбити тебе.»
Що в першу чергу звертає на себе увагу в «Легенді»? Звичайно ж, Том Харді відразу в двох головних ролях. І знайомлячись з його героями, Реджі і Ронні Креями, моментально розумієш, чому режисер не взяв на ці ролі двох справжніх братів-близнюків. Харді майстерно залазить в голову кожного з них і створює окремих, різних, але таких залежних один від одного людей, які обрали життя поза законом. Дуже цікаво спостерігати за їх відносинами, в яких любов тісно сплітається з ненавистю, особливо, коли Реджі намагається побудувати свою власну сім'ю. Ось воно – справжнє роздолля для психолога.
Харді тут роздвоївся, наскільки тільки зміг. Незважаючи на всі недоліки фільму, його гра – це те, що в «Легенді» незаперечно незрівнянно. Навіть зараз, коли пишу про це, хочеться згадати «того другого актора», який втілив брата Реджі. Але його немає, це все той самий єдиний і неповторний Том Харді, який зумів розчинитися в Реджі, а потім знову розчинитися в Ронні. Мабуть, Ронні з його психологічними відхиленнями і нападами люті у Харді вийшов навіть цікавішим. У всякому разі, у фіналі саме до Ронні лежить серце.
Щастя і нові складності в життя Реджі приносить дівчина Френсіс, чия любов змінює багато чого, але не в кращу сторону. Делікатна і ніжна Емілі Браунінг, якій дуже йдуть зачіски і вбрання 1960-х, в'яне на наших очах по мірі розвитку їх відносин з Реджі Креєм. Її Френсіс наївно вважає, що з нього можна зробити чесну людину, поступово перетворюючись з юної красуні в нещасну тінь, яка страждає від депресії. Ех, Френсіс, Френсіс, треба було слухати маму. Хоча, як тут встояти перед чарами заможного красеня Реджі, який знає, як справити враження на дівчину? Взяти б, наприклад, ту сцену, де він робить їй пропозицію, – це найромантичніший момент в кіно цього року. Але на противагу їй буде під кінець тут і інша сцена...
В другорядних ролях «Легенди» можна побачити таких відомих британських акторів, як Терон Еджертон, Пол Беттані, Крістофер Екклстон і Колін Морган. Але на їх персонажів Хелгеленд, здається, зволів в основному не звертати ніякої уваги. Особливо урізали значимість детектива Ніппера Ріда, якого втілив Екклстон. Саме він довгий час працював над тим, щоб посадити братів Крей за ґрати, і йому це вдалося. Тут же Ріда знизили до декількох пересічних сцен. Не зовсім ясно, навіщо на таку роль взяли Екклстона. Хоча інакше його герой був би зовсім непомітним.
«Легенда» є фільмом про гангстерів, але не гангстерським фільмом в класичному розумінні. Ера «Хрещеного батька» і «Обличчя зі шрамом» пройшла і навряд чи повернеться. Але, здається, Хелгеленд і не прагнув зняти гангстерську сагу про братів Крей. Він створив незвичайний, сучасний драматичний байопік, де, зрозуміло, присутні елементи гангстерського життя, як перестрілки, бійки, грошові операції і криваві вбивства, але він більше прагне залізти в голову до Реджі і Ронні, намагаючись виловити їх внутрішніх демонів і показати їх нам.
Місцями в історії братів Крей режисер активно використовує фарс, особливо коли це стосується їх роботи, приправляючи їх угоди кривавим чорним гумором в дусі анекдотів Квентіна Тарантіно і графічно кривавою жорстокістю. З цієї точки зору, сцена в барі, куди брати удвох і без зброї прийшли на стрілку, знята ідеально. Тут ще є парочка таких епізодів, які одні глядачі будуть дивитися з відкритими від шоку очима, а інші затиснуть очі міцніше і глибше втиснуться у своє крісло. Адже Реджі і Ронні Крей повністю виправдовують своє звання перших злочинців лондонського Іст-Енду свого часу.
Схожі зовні і злочинні всередині, брати Крей прагнули отримати все і були готові ні перед чим не зупинятися. Але оскільки один з них не думав про наслідки, а другому постійно доводилося підчищати злочинні промахи брата, то їх падінню просто судилося опинитися ще більш стрімким, ніж їх зльоту.
