Біографія Річарда Гіра

Біографія Річарда Гіра

Ричард Гір народився 29.8.1949 у Філадельфії. Учився в массачусетському університеті.

Син скромного страхового агента, родина якого із працею наскрібала засобів, щоб учити дітей музиці й гімнастиці, він всім іншим професіям віддав перевагу театру й після другого курсу університету виїхав у Нью-Йорк у пошуках ангажементу. Сором’язливий, замкнутий парубок погано сходився з людьми, не міг відповідним чином «подати себе», і сценічна кар'єра грозила згаснути, так і не почавшись. Тільки в 1975-м, коли за плечима Ричарда Гіра було вже багато появ на сцені в епізодах, йому доручили головну роль у п'єсі С. Шепарда «Голова вбивці». Його герой, смертник, сидячи із зав'язаними очами на електричному стільці, говорив про свої плани на майбутнє. Ніякої пластики, ні вираження обличчя й очей, тільки голос, що вимовляє слова. Але саме в ньому звучали й надія, і щира переконаність, і затаєний смуток. Після блискучих рецензій на молодого актора звернув увагу кінематограф.

Ричард Гір, зробивши трохи не дуже вдалих спроб, одержав за допомогою повірившего в його Шепарда запрошення знятися у фільмі Т. Маліка «Райські дні» (1978). Було в цьому гарному хлопці з поглядом ізпідлба лукавих очей щось очманіле, некероване, загальне з героєм – молодим робітником із Чикаго, що бігли від поліції й разом з коханою дівчиною намагавшимся загубитися в безкрайніх просторах американського Заходу. Але від своїх страстей не підеш, і незабаром тут, де все дихає сонцем і спокоєм, назріває нова трагедія. Висхідною зіркою зацікавився режисер Річард Брукс. Запропонована ним акторові роль у фільмі «У пошуках містера Гудбара» (1977) був невеликою: його герой Тоні Лопенто, сутенер і наркоман, пообіцяв героїні стати кращим коханцем у її житті й дійсно таким виявився. І хоча Тоні перебував на екрані всього 15 хвилин, кожен рух, погляд, навіть саме мовчання свідчили про його сексуальність.

Новий тріумф Ричарда Гіра у фільмі П. Шредера «Американський жиголо» (1980), при тім, що герой людин, для якого любов професія, у багатьох відносинах був йому повною протилежністю. Актор часто показував тут своє тіло, підтримуване у формі щоденними тяжкими фізичними вправами, і робив це добірно й невимушено. Гір уміло зіграв сполучення ніжності й брутальності, сили й грації, але характер так і не виник. Внутрішньо цей красень був далекий виконавцеві й публіка не могла це не відчути.

Набагато ближче виявився Ричарду Гіру образ, створений у фільмі Т. Хекфорда «Офіцер і джентльмен» (1982). Зак Мейо простий хлопець, що рано пізнав виворіт життя, любить зі скаженою швидкістю ганяти на мотоциклі й не вірить у любов. У картині багато сцен військових тренувань курсантів морської школи, нескінченних вправ на плацу, двобоїв карате (от де придалися його заняття гімнастикою з дитинства!). Але головне тут – любовні сцени, збагнення героєм цього почуття. І якщо раніше Гіру в них не вистачало теплоти, дійсності, те отут він емоційно відкритий і по-справжньому щирий.

Ричард Гір нарешті став одним із провідних майстрів Голівуда, новим секс-символом, його зацікавленості якою-небудь роллю вже було досить, щоб картина з'явилася на світло. Саме він допоміг режисерові Джиму Макбрайду здійснити свій давній задум: зробити рімейк знаменитого фільму Годара «На останньому подиху». Показавши історію життя героя професійного угонщика машин Джесса Люджека як аналог його улюбленого коміксу «Срібний супермен», актор не тільки зумів точно охарактеризувати нову соціокультуру, тимчасове й національне середовище, але й уміло виправдав явну одномірність характеру головного персонажа.

Іронічність, уміння актора підкреслити дистанцію між собою й образом привернули увагу Ф. Копполи, що запропонували Ричарду Гіру головну роль у знайомому нам фільмі «Клуб «Коттон» (1984). Тут актор зміг повною мірою використати свій музичний талант й уміння грати на різних інструментах, у тому числі й на трубі. Його Майкл Уайт, прозваний Діксі за палку любов до джазу, дивно органічно вписується в складну музичну тканину фільму.

У другій половині 80-х років Гір все частіше грає характерні ролі: у біблійному «Царі Давиді» (1985), поліцейській стрічці «Внутрішні справи» (1989), де він уперше показав явно негативного персонажа, у соціальній драмі «Влада» (1986); і, головне, в «Серпневій рапсодії» А. Куросави (1991) картині про складні взаємини американців й японців після Хіросіми й Нагасакі.

Ричард Гір до свого сорокаліття поповнів, роздався у плечах і талії, навислі віка майже сховали лукавий блиск очей. Природно тому, що йому довелося йти від образа звичного секс-символу. У фільмі «Красуня» (1990) Ричард Гір став діловою людиною, мільйонером Едвардом Льюісом, що не розстається зі строгим костюмом, краваткою й незмінною хусточкою в нагрудній кишені. Застиглі у своїй монументальності обличчя й фігура Ричарда Гіра особливо рельєфно виділяються на тлі феєрверка чарівності, безпосередності, жвавості натури, які проявляє його партнерка Джулія Робертс.

Картина в чомусь автобіографічна, тому що сам Гір на рубежі 90-х став діловою людиною, власником невеликої кінофірми. А життєвим аналогом героїні «Красуні» виявилася гарненька манекенниця Сінді Кроуфорд, на якій він наприкінці 1991 р. женився.

Родина Річарда Гіра

Батько

Гомер Гір – працював страховим агентом у компанії Nationwide Mutual Insurance

Мати

Доріс Гір –

Син

Гомер Джеймс Джігме Гір – народився 6 лютого 2000; мати - Кері Лоуелл

Пасербиця

Ханна Данн – народилася в квітні 1990; дочка Кері Лоуелл і Гріффіна Данна

Дружина

Кері Лоуелл – почали зустрічатися в 1995; одружилися в листопаді 2002

Дружина

Сінді Кроуфорд – познайомилися на барбекю у фотографа Херба Рітца в 1988; одружилися 12 грудня 1991 в Лас-Вегасі; розійшлися в 1994 і розвелися в наступному році

Відносини Річарда Гіра

Доун Стіл

зустрічалися в 1975-1978

Пенелопа Мілфорд

грала подругу Джейна Фонду в "Coming Home" (1978); її роман з Гіром тривав п'ять років

Сільвія Мартінс

бразилійка; жили разом у 1980х; більше не разом