Ось так вона і працює, машина війни
«Машина війни» – це американський драматично-комедійний фільм від Netflix, знятий за мотивами документальної книги «Координатор» Майкла Гестінгса. Картина розповідає про американського генерала, який командував Міжнародними силами сприяння безпеці в Афганістані. Кіно з одного боку висміює сучасний стан армії та війни, з іншого - показує дуже глибоку та цікаву особистість.
Гумор просто пречудовий. Ситуативний, тонкий, моментами заснований на грі слів, або на акторській грі, моментами навіть націоналістично забарвлений, але без перебільшень та вульгарності. Бред Піт виглядає у ролі дивакуватого генерала-простака Глена МакМана дуже кумедно. При цьому, якщо на початку фільму тонкий та легкий ситуативний гумор, простота стрічки дійсно веселить, то ближче до кінця картина уже набуває сумних, навіть дещо песимістичних тонів. Ми бачимо, який прогнилий світ і як мало насправді у ньому може зробити людина дії, принципова людина, яка просто хоче втілити у життя щось корисне.
Багато часу приділяється розкриттю суті миротворчих війн. Фільм не драматизує, не використовує пафосні сцени чи діалоги. Тут все пояснюється гранично доступно та просто. Взяти хоча б наведену в стрічці формулу війни з повстанцями: 10–2=20, де 10 - кількість повстанців, 2 - вбиті солдатами повстанці, а 20 - це кількість повстанців після двох смертей, коли до руху приєднуються друзі та родичі вбитих чужинцями людей. Як і більшість страшних реалій сучасності, показаних у картині, і цей аспект головний герой висвітлює небагатослівним, але змістовним жартом:
Не можна одночасно вбивати і рятувати. Ніяк.
Несподівано вразив герой Бреда Піта. Він, хоч і здається спочатку генералом-простаком, зовсім скоро постає перед нами як дуже сильна особистість, персонаж драматичний, практичний та принциповий за характером, своєрідний та добрий у душі. Окрім всього цього, він відображає популярний у військових драмах вислів «війна – це наркотик». Генерал МакМан присвятив армії левову частку свого життя і не уявляє себе без військової форми та бойових товаришів. Актор просто чудово зміг об'єднати одночасно дивакуватість та драму в одному героєві. Головний герой – справжній лідер. Та сучасному світу потрібні промовці, популісти, а не лідери. Стрічка ніби подає це як жарт, та сприймається це як вилите на голову відро холодної води.
Кіно через призму війни США в Афганістані висміює несприйняття розбіжностей менталітету народами, коли потреби одних сприймають як потреби інших, коли дорослі люди не розуміють елементарного. Також у стрічці висміюється бюрократія, корисливість та байдужість сучасного світу, його політизованість та дволикість. Усе це підсилено за рахунок головного героя-простака, який, будучи солдатом старої закалки, принциповим та правильним, почуває себе некомфортно поміж усіх цих людей та їхніх інтересів. Відповідно, будучи затисненим у лещата політики, ідеаліст змушений програти, так і не отримавши можливості щось зробити в умовах військової підпорядкованості старшим по званню. Та і заміну таким легко знайти. Так і працює сучасна машина війни.
Вирішуючи переглянути фільм «Машина війни», я очікував просто згаяти дві години часу за якоюсь непоганою комедією. В результаті відкрив для себе дуже змістовне кіно, яке змусило серйозно задуматися над тим, в якому світі ми живемо.
