Стівен Спілберг є одним з найвпливовіших режисерів пригодницького жанру та жанру наукової фантастики нашого часу, на чиїх фільмах виросло вже не одне покоління мрійників. Включаючи письменника Ернеста Клайна, що створив популярний фантастичний роман «Першому гравцю приготуватися», який відкриває нові грані жанру. Книга стала бестселером, привернула увагу студії Warner Bros. і самого Спілберга, і він вирішив оживити на екрані чарівний світ віртуальної гри «Оазис», наповнений чудесами і небезпекою.
Сюжет «Першому гравцю приготуватися» відправляє нас у 2045 рік, який не так далеко, як нам здається сьогодні, в нетрі Колумбуса, штат Огайо, де живе хлопець Вейд Воттс. У нього супергеройське ім'я і немає батьків. Вейд як і більшість людей, чия реальність межує з повною убогістю, щодня збігає у віртуальний світ гри «Оазис», де можна бути ким завгодно і робити різні неймовірні речі. П'ять років він з друзями з гри полює за абсолютним «пасхальним яйцем», захованим в «Оазисі» її творцем Джеймсом Голлідеєм. Хто знайде це «яйце», той отримає контроль над всією грою, яка є найціннішим економічним ресурсом на планеті. Але для Вейда це не просто гонитва за багатством, яке йому не завадить, це квест, в якому він хоче знайти себе, довести собі, що він чогось вартий, і відчути себе кимось особливим. І хоча він називає себе одинаком, щоб здаватися крутим, у нього є справжні друзі, які прикриють спину в грі, а також наяву, і дівчина з ніком Артеміда, яку він хоче вразити, тому саме зустріч з нею стає каталізатором в житті Вейда і в пошуках «яйця» в цілому. На них чекають три складні випробування, які зможуть пройти тільки гідні гравці, і справжня революція в світі «Оазису» та за його межами, адже деякі люди готові на вбивство заради контролю над цією грою та її ресурсами.
Тай Шерідан і Олівія Кук, які грають Вейда/Парсіваля і Саманту/Артеміду, тут схожі на звичайних підлітків-геймерів, з якими може асоціювати себе кожен, а не на вилощених і вимучених дієтами голлівудських акторів, і за це Спілбергу окреме спасибі. Таких простих юних головних героїв, що рятують свій світ, ми не бачили на екрані напевно з закінчення «Гаррі Поттера». Вони є справжніми, їм віриш, їм співпереживаєш і вболіваєш за те, щоб вони дійшли до своєї мети. Разом з Шеріданом і Кук Спілберг зробив за один фільм те, що за останні роки не вдавалося кільком багатосерійним франшизам а-ля young adult.
Творець «Оазису» Голлідей є досить цікавим персонажем, який по своїй натурі – інтроверт, що своєю сором'язливістю нагадує Форреста Гампа. Марк Райленс і Спілберг в останні роки стали несподіваним, але дуже гармонійним дуетом, і в «Першому гравцю приготуватися» вони знов показують, як актор і режисер доповнюють один одного на знімальному майданчику, як другий допомагає розкритися першому, і в результаті фільмографія Райленса поповнилася ще одним знаковим персонажем, завдяки якому він назавжди запам'ятається шанувальникам наукової фантастики.
Головного лиходія «Першому гравцю приготуватися» Нолана Сорренто втілює зірка фантастики «Бунтар-один» Бен Мендельсон, тільки тепер у нього замість білої мантії – діловий костюм, а замість імперської армії – армія ботів-шісток, які борються за «пасхалку» Голлідея від імені його корпорації. Аватар Нолана в грі дуже красномовно описує характер свого власника, адже зовні він там дуже нагадує накачаного Супермена без очок, зате з завитим пасмом на лобі. Нолан є надзвичайно самозакоханим типом з комплексом бога, але в душі не має ні грама величі супергероя, на якого відчайдушно прагне бути схожим у грі. І його план – прибрати до рук «Оазис», щоб продати 80% поля зору гравців рекламодавцям і просто заробити ще більше грошей, звучить дрібнувато. Але потім виявляється, що він буквально робить рабів з боржників, що взяли кредити на різні апгрейди «Оазису», тому не дати йому заволодіти улюбленою грою для головного героя і його друзів стає справою принципу.
Спілберг показує нам недалеке майбутнє, яке настане дуже скоро, не тільки занурюючи в чарівний світ, але і попереджаючи про те, що не варто втрачати себе у віртуальній реальності. У нього вийшло прекрасне послання майбутньому поколінню, для якого описане у фільмі буде не фантастикою, а вже дійсністю. Він зняв щось безпрецедентне, що є одночасно триб'ютом для поп-культури, починаючи з 1980-х і закінчуючи нашим 2018 роком, і новою класикою, яка надихне науково-фантастичний жанр на нові експерименти з віртуальним світом на великому екрані.
Кінокартина до країв наповнена відсиланнями до культових фільмів «Парк Юрського періоду», «Кінг Конг», «Годзілла», «Термінатор 2», «Назад у майбутнє», «Сталевий гігант», «Сяйво», «Гаррі Поттер» і «Чакі», так що при перегляді «Першому гравцю приготуватися» глядач і сам стає мисливцем за «пасхалками», які тут заховані майже в кожному кадрі, так що нудно точно не буде. Плюс в кінці трапиться кілька епічних кросоверів, про які ви і не мріяли, як, наприклад, битва Сталевого гіганта і Вольтрона з Мехагодзоллою. Але вже до середини фільму ви настільки заразитеся ентузіазмом гравців «Оазису», що й самі напевно захочете надіти окуляри і вирушити вслід за ними в захоплюючий віртуальний світ цієї гри, де не існує кордонів і де можна приміряти на себе абсолютно будь-який образ.
Спецефекти «Першого гравця приготуватися» знаходяться на висоті, що радує, оскільки кілька гучних торішніх релізів схалтурили на цей рахунок. Але це Спілберг, і він халтури не потерпить, він вкладає в своє нове творіння весь свій досвід і політ фантазії, звертаючись конкретно до кожного глядача і бажаючи вразити його, шокувати і знову підкорити своїм баченням і своїм скромним генієм. І йому це вдається на ура. Окреме спасибі Алану Сільвестрі за такий навіваючий ностальгію саундтрек. Його музика разом з хітами минулих десятиліть допомагає створити атмосферу чогось близького і рідного з дитинства, що й не дивно, адже Сільвестрі також є автором саундтрека «Назад в майбутнє». Всім любителям фантастики дивитися обов'язково.
Поки ми повільно, але впевнено рухаємося до віртуального майбутнього, в світі Спілберга воно вже настало, і воно настільки прекрасне, як і лякаюче. Так що не забувайте, що хоча б по вівторках і четвергах все-таки варто відпочивати від віртуальних пригод і жити справжнім життям. А то й частіше, адже наша реальність може бути нічим не гіршою за «Оазис», варто лише не припиняти мріяти.
