Рецензія на фільм «Червоний горобець»
Зовсім не атомна блондинка

Екранізація шпигунського роману колишнього агента ЦРУ Джейсона Метьюза «Червоний горобець» з володаркою «Оскара» Дженніфер Лоуренс у головній ролі є першим з найбільш очікуваних фільмів цієї весни, що виходить на екрани. З талановитим кастом і інтригуючим сюжетом «Червоний горобець» мав усі шанси вийти хорошим розважальним кіно для дорослого глядача, але в результаті навіть віддалено не претендує на звання класики шпигунського жанру.

Після трьох фільмів франшизи «Голодні ігри» Френсісу Лоуренсу було необхідно переключитися на інший жанр, і шпигунський трилер «Червоний горобець» підвернувся під руку як раз до речі, давши йому шанс возз'єднатися з тезкою Лоуренс, з якою вони давно відмінно спрацювалися. Але якщо «Голодні ігри» є однією з найбільш успішних франшиз, знятих в основному для підліткової аудиторії, то «Червоний горобець» мітить на аудиторію 18+, а значить в ньому є багато насильства, крові і оголення. Останньої – особливо багато (реклама для тих, хто таємно закоханий в Лоуренс).

Картина відправляє нас в сучасну Росію, зняту в Словаччині, знайомлячи з видатною примою Великого театру Домінікою Єгоровою, чия кар'єра закінчується в перші п'ять хвилин фільму, коли заздрісні танцюристи роблять так, щоб Домініка прямо на сцені зламала ногу. Повернувшись з лікарні, дівчині повідомляють, що незабаром їй доведеться з'їхати з квартири, яка є власністю Великого театру (мабуть там працюють за їжу і житло, а не за гонорари), і що більше ніхто не буде доглядати за хворою матір'ю. Домініка в жаху, і щоб не відправитися на панель вона йде на роботу до розвідника дяді Вані (його і справді так звуть), де її змушують спати з тими, у кого треба вивідати інформацію для Росії-матінки. Виходить, що Домініка все-таки вирушає на панель, де у неї до цього є ще й величезні шанси бути вбитою. Загалом, спасибі дядькові за допомогу. Потім вона зустрічає агента ЦРУ Натаніеля Неша у втіленні Джоела Едгертона, і він намагається її перевербувати, а вона намагається використовувати його у своїх цілях, по ходу справи по-справжньому в нього закохуючись. Така ось «Санта-Барбара» у дусі Холодної війни.

Спочатку шпигунська тема «Червоного горобця» і той факт, що його головна героїня родом з Росії і працює на російську розвідку (плюс балет), призвели до порівняння Домініки з марвелівською супергероїнею Наташею Романовою, відомою як Чорна вдова, і це порівняння зіграло з новим фільмом Лоуренса дуже злий жарт. Незважаючи на подібність кількох пунктів в біографіях Домініки і Наташі, у них є головна відмінність – після перегляду «Червоного горобця» не хочеться побачити його продовження, а його головна героїня зовсім не надихає хоч чимось бути на неї схожою (крім крутої зачіски, після того як вона перефарбувалася в блондинку). Якщо Наташа більше схожа на Диво-жінку і, рятуючи світ, є прикладом для маленьких дівчаток, то Домініка – це вже символ для їх пап, який викликає зовсім інші думки. Фільм в деяких сценах так відчайдушно прагне переступити межу між еротикою і жорстким порно, в якому ґвалтують головну героїню, що всі ці дві години відчайдушно намагаєшся знайти тут той гарний посил, про який говорить Лоуренс в контексті зйомок оголених сцен. Окей, вона поборола себе і хоробро роздягнулася перед камерою, але яка від цього користь глядачеві, який прийшов побачити щось більше, ніж її інтимні місця? Але при цьому головна героїня є дуже розумною, так що не думайте, що вона просто торгує тілом (хоча по суті так і є, адже вона пішла на цю «роботу», щоб не втратити квартиру і забезпечувати мати, не побажавши працювати, наприклад, вчителькою танців, актрисою, раз вона є відомою у своїй країні балериною, офіціанткою або касиром в супермаркеті).

Домініку більшу частину «Червоного горобця» виставляють жертвою, хоча часом вона все-таки може себе захистити. Але тільки в строго відведених для цього сценах, тому здається, що у неї роздвоєння особистості. Тут вона здатна до смерті побити хлопця і дівчину, які покінчили з її кар'єрою в балеті, потім вона знову стає тендітною і беззахисною ланню, нездатною захистити себе від ґвалтівника, ще через пару сцен Домініка знову б'є хлопця до смерті за спробу зґвалтувати її, а потім знову нічого не може зробити зі своїм куратором, окрім як тільки підставити щоку під удар. Звичайно, в кінці завдяки розуму і таланту маніпуляції їй вдається отримати бажане, але ніяк не проходить думка, що добитися цього можна було б і не дозволяючи себе систематично бити, щоб після з допомогою синців викликати у американського агента співчуття. Адже пару зайвих ударів, і вона б не дожила до фіналу і солодкої помсти.

Без сумнівів Лоуренс є однією з найвидатніших актрис молодого покоління, яка здатна зіграти що завгодно. Вона продовжує розширювати межі та кидає собі виклик в кожному новому фільмі, як у минулорічній картині Даррена Аронофскі «мати!», але в даному випадку результат не виправдав витрачених зусиль. Лоуренс відважно грає в сценах, де її героїню ґвалтують, де її по-звірячому катують, де їй доводиться роздягтися догола перед цілим класом в злощасній «шпигунській школі», при цьому звичайні сцени сексу зняті дуже цнотливо – герої в них не роздягаються. Такий ось дивний Голлівуд з його уявленнями про інтим. Але добре, що в українському дубляжі головна героїня хоча б говорить без акценту, оскільки в оригіналі її російський акцент просто жахливий. І взагалі, який шпигун буде говорити з яскраво вираженим акцентом, щоб відразу було зрозуміло, звідки він і на кого працює? Не дивно, що англомовна аудиторія не прийшла у захват від фільму, який майже дві з половиною години ґвалтував їх вуха перебільшеним підробленими акцентом Лоуренс.

В довісок до Лоуренс і Едгертона в «Червоному горбці» зіграли такі талановиті європейські актори, як Маттіас Шонартс, Джеремі Айронс, Шарлотта Ремплінг і Кіран Гайндс, але їх персонажі викликають неоднозначні почуття. По-перше, всі вони грають росіян, і всі ці росіяни – не справжні люди з Росії, а мікс стереотипів американців про росіян. Хоч би одного російськомовного актора взяли для різноманітності і віддаленій правдоподібності, який би при вимові свого російського імені не викликав сміх. А російські імена – Іван, Петро, Катерина, що звучать у фільмі – ніби взяті з підручника з історії, де говорилося про царів і цариць. Виділяється тільки героїня Ремплінг, яку звати... Матрена. Коли вона представилася, зал просто ліг від сміху. Хто знає, як на це реагують англомовні люди, але для російськомовних «Червоний горобець» місцями перетворюється на погану пародію на шпигунські фільми про Холодну війну.

Як би сильно «Червоний горобець» не намагався бути сучасним (в двох сценах тут з'являється смартфон і в двох сценах – ноутбук), він виглядає так, ніби родом з далекого минулого. За версією Метьюза і Лоуренса у справжніх шпигунів на озброєнні є тільки проста залізна відмичка і... цицьки. Вибачте за прямоту. Чоловікам пощастило більше, оскільки їм все-таки видають пістолет (а навіщо дівчині пістолет, вона і так не пропаде, так?). У фільмах про Джеймса Бонда, знятих в 1960-х, було в рази більше різних цікавих примочок, що рятують життя. Загалом, «Червоний горобець» вийшов слабкіше за всі «Голодні іги», зняті Лоуренсом з Лоуренс, оскільки їх принаймні хочеться передивитися. І вже точно цей фільм не зрівняється з першими двома картинами режисера Лоуренса «Костянтин» і «Я, легенда» (так, це він зняв ці шедеври!). Але якщо порівнювати з франшизою «П'ятдесят відтінків сірого», «Червоний горобець» міг би опинитися на першому місці.

Загалом, якщо хочете побачити голу і, зрозуміло, дуже розумну Лоуренс у всій красі і без неї, в синцях, як після чергових «Голодних ігор», «Червоний горобець» для вас. А іншим, хто хоче подивитися справжнє кіно про круту шпигунку, раджу торішню «Атомну блондинку» з Шарліз Терон. Домініка Єгорова її Лоррейн Бротон і в підметки не годиться.