Рецензія на фільм «Борат»

Подивився й це творіння допитливого розуму геніальних американських учених. Тобто продюсерів. У цьому випадку в ролі продюсерів виступила відома в вузьких колах кінематографічна компанія “ХХ Century Fox”. І зняла от такий собі, розумієте, фільм. Нам на радість, зрозуміло.

Вже після перегляду, коли я люто рвався до «Ворду» щоб написати мега-рецензію, мене трохи осінило. І можна сказати навіть, обдовбило. І як шугануло та розкудрячило - просто з місця в кар'єр. Загалом, зрозумів я, що рецензію писати поки не потрібно. Потрібно почекати. І я почекав півгодини. І тоді мене в черговий раз... е... відвідала думка, що рецензії на цей фільм написати не можна. - Зрозуміло, погодився я сам із собою. - Але раз не можна написати рецензію, то можна написати дві рецензії. І я їх написав.

Намба ван, нігга

Фільм - гівно. От так просто й зі смаком. Але не з тим новим, банановим смаком, що нам щодня показують по телевізору, і навіть не зі смаком лісових ягід (див. там же). Фільм має яскраво виражений смак гівна. Джерелом гівна є головний герой - казахський репортер Борат. Він їде в Америку, щоб вивчити тамтешній спосіб життя, геть-чисто й безнадійно пройнятий демократією. І після цього розповісти про отриманий корисний досвід співвітчизникам. Шляхетна місія, ага.

Починається фільм у нібито Казахстані. От ви ніколи не були в Казахстані? Я теж не був. Але тепер знаю, на що він схожий. Казахстан, на думку творців фільму, схожий на зруйноване війною Косово, населене дикими циганами, які живуть хто в трейлерах ( а-ля фільм «Спиздили»), хто в обшитих толем і лінолеумом хатках. Уже після перегляду фільму довідався, що цю сцену знімали в Румунії. Загалом, не так вже далеко від Казахстану, за американськими мірками. І тамтешнім жителям не казали, що вони повинні зображувати казахів.

Більше того, таке враження, що ніхто взагалі був не в курсі, що казахи - вони не дуже схожі на циганів, і навпаки. І тим більше на румунів. Але, знову ж враження, що це взагалі нікого не хвилювало. Імена в румуно-казахів чогось сугубо слов'янські - Наташа (четверте місце в конкурсі повій Казахстану, привід для гордості, ага), Оксана (тупа товстенна бабища із сокирою), і так далі. І інтелектуальні жарти - «моя мама - найстаріша людина в кушкеці (хрін знає, що це) - їй сорок три роки!». Але найсмішніший жарт - це незадоволений румун у червоній майці й капелюсі, на ім'я Нурсултан. Сміявся.

В Америці теж все непросто - Бората трахкають у дупу гумовим кулаком зустрічні геї, переслідують злі євреї (неабияка рима, однак!), його, сина вільних казахських степів, такого дрімучого сорокалітнього Мауглі, постійно до чогось примушує жахлива американська цивілізація - то посрати на вулиці не дають, то забороняють умиватися з унітаза, то навчать ніггерскому сленгу пробігаючі мимо репери, то ще яка-небудь неприємність трапиться.

Апофеозом того, що відбувається стала знаменита бійка Бората зі своїм казахським продюсером - в голому вигляді, з елементами садизму й ексгібіціонізму. Дивилось гидко, смішно після румуна Нурсултана не було жодного разу.

Плюс, звичайно, хоробро закручена інтрига з Памелою Андерсон, яка чогось відмовилася виходити заміж за нашого бравого Бората, і який через це від прикрості одружився з товстою чорною повією, і притяг її до себе в Казахстан. Так, ця мораль нам тепер ясна - жирна чорна повія значно крутіше Памели Андерсон. Із цим ми, звичайно, не можемо не погодитися.

Ну й не можна не згадати славний переклад цього чудесного фільму. Казах Борат у розумному перекладі став сильно змахувати на чукотського репера Джага-джага Бздинькса з фільму «Зоряні Війни. Бура в склянці» (в перекладі Гобліна, звичайно!) Слухати було важко.

Наскільки мені відомо, фільм заборонили в прокаті в Росії й Казахстані. В Україні, щоправда, дозволили. Завтра, 15 грудня, повинен пройти прем'єрний показ для обмеженого контингенту в Києві. Щоб подивився тільки ті, кому треба. Ми цю ініціативу всіляко підтримуємо. Але ми б додатково встановили в кінотеатрі «Караван», де буде проходити цей мега-сейшен, п'ять-шість станкових кулеметів, поставили б десяток розумних кулеметників, щоб вони один одного змінювали, і за ходом дії фільму час від часу стріляли в зал довгими чергами. Або щоб глядачам на вході в кінотеатр видавали порцію ціаністого калію. Або я не знаю. Але навряд чи допоможе. Числа 27 грудня фільм повинен з'явитися й у Запоріжжя.

Закінчимо ми тим же, із чого почали. Фільм - гівно. Дуже сильно не раджу.

Намба ту, нігга

Фігня все це, фільм прикольний. Не те щоб гарний, ні, до такого майстерного володіння почуттям гумору я ще не докотився. І тим більше не відмінний. Але непоганий. Забавний. Прикольний, як уже було сказано.

Деякі тут вузьколобі товариші вважають, що це таке огидне неподобство - показати як людина сре на вулиці. Ой, та нехай. Як голови відриваються в «Рядовому Райані» у реальному часі, так це нормально, а як сруть або дрочать у кадрі - відразу погано? Нічого подібного.

По-перше, американські комедії - вони завжди такі. Такий у них гумор. І його почуття. Нижче ватерлінії. Ну, простіше в американців ставлення до заборонених, на наш погляд, тем. Без придихів.

А якщо придивитися до фільму трохи уважніше, то стає ясно, що немає там глузування ні над ким, крім самих американців. І всі речівки, висунуті диким і нецивілізованим Боратом, знаходять бурхливий відгук в правильних і демократичних американців. То схвальна усмішка на обличчі продавця зброї при словах «Мені потрібний пістолет, щоб убивати євреїв», то овація на стадіоні на фразу «Нехай Джордж Буш висмокче всю кров з кожного жителя Іраку!», то бурхлива промова від п'яних студентів на тему «Америкою правлять меншості! Якщо ти пидор або єврей - ти крутий! Жінки повинні бути рабами!»

Це не кажучи вже про реакцію добропорядних амерів на дикі витівки друга степів - принести з туалету у вітальню мішечок з гівном там, або голими скакати по сцені на манірному й правильному ювілеї ресторану. Чисто діти в дорослій лазні, чесслово.

Пару раз фільм помиляється. Ні, не в приколах. Помилка - це коли він починає давити на жалість, коли Борат зі сльозами на очах дивиться як його улюблена Памела вміло смокче в чоловіка, або коли Азамат кидає його без грошей і документів, з однією куркою. Сльоза однаково не видавлюється, а дивиться все це трохи дико - як ті ж діти в тій же лазні. Чоловічій. З ротою п'яних десантників.

Коротше, по суті, нічого там немає такого, а в перекладі періодично миготять страшні слова «пидарас», «на хрін», і навіть «блядь». Переклад, втім, однаково поганий. А фільм - ні. Можна подивитися один раз, чисто для загального розвитку.

Намба три, нігга, висновок, йо

От такі от полярні точки зору народилися. З якою згодний більше, сказати затрудняюся, в обох є небагато правди... і купа вимислу :) Так що, товариші дорогі, ретельно перечитавши текст ще раз або два (кількість необмежена й абсолютно безкоштовна), думайте вже самі - дивитися або не дивитися.