Рецензія на фільм «Еон Флакс»
Третього дня - або може, четвертого - подивився фільм на ім'я Aeon Flux. Подивився в основному тому що наші мега-естети з числа критиків уже оголосили його тупою фантастикою й відрадили дивитися рішуче всім. Тому й подивився - цікаво.
Для початку варто визначитися, що таке «тупа фантастика», і чому її не слід дивитися. Тупа - у розумінні наших інтелектуальних критиків - це така фантастика, де мало говорять, а в основному бігають і стріляють, де кровища ллється ріками, де зомбі, кіборги й мутанти в черговий раз збираються захопити освічене людство. У цьому випадку наші естети презирливо кривлять ніс. Їм подавай щоб усе було як у серіалі, що недавно скінчився, «Майстер і Маргарита», щоб усе зі змістом. А те, що в згаданому «Майстрі» спецефекти - рівня радянського кіно, що звук - ніякий, що камера намертво прибита до підлоги й по ходу дії не рухається ні на сантиметр, що світло не виставлене як треба, та й актори не всі вражають - це нормально, це правильно. Винятково інтелектуальний підхід, для деяких обдарованих, так. Отож до речі - у фільмі Aeon Flux кіборгів і зомбі немає. І крові теж немає. І стрілянини. Питання - чи можна називати його тупою фантастикою? Відповідь - звичайно, можна, тому що тупості там і справді повно. Але тупість ця - винятково гарна, а тому дивиться дуже жваво й без дорікань. Це приблизно як із дівками - зрозуміла справа, усі хотіли б класну дівку, щоб була і гарної й розумної, але через брак таких ідеалів, більшість звертає увагу саме на зовнішні параметри, на внутрішній світ, по великому рахунку, усім начхати. Російські люди, до речі, помітили цю закономірність дуже давно, у результаті чого склали нехитру приказку «зустрічають по одежинці». Мораль цієї байки така - краса врятує світ. Почав дивитися фільм. Перше питання - що таке Aeon Flux? Наші мега-перекладачі не схибили, переклали це як Еон Флакс. Чому? А це головну героїню так кличуть. Мега-перекладачам ніхто не порекомендував заглянути в словник і подивитися, що ці розумні слова означають. А означають вони саме те, про що мова у фільмі й піде - aeon це вічність, а flux - це потік. Так, вірно, в англійській допущена гра слів - назва одночасно є ще й ім'ям героїні, але перекладачі на те й поставлені, щоб з такими труднощами справлятися. У мінімально пристойному перекладі назва повинне було звучати як «Іен Флакс: Плин Вічності». Іен - це саме так слово aeon вимовляється, про що нашим перекладачам, зрозуміло, теж невідомо. Про що фільм? Як покладено в тупій фантастиці, далеке майбутнє. Земля майже збезлюділа внаслідок звірячої хвороби, що загризла майже всіх. Але на радість людям, що залишилися, знайшовся геніальний доктор Гудчайлд (Реальний Пацан, по-нашому) і придумав мега-вакцину, що забарювала злісну хворобу як два пальці. Люди побудували єдиний мегаполіс на планеті, відгородилися від зовнішнього середовища й стали жити-поживати, причому доктор Гудчайлд, як і пристало справжньому реальному пацанові, взяв владу на себе. З тих пір пройшло чотириста років, і багатьом починає здаватися, що згаданий доктор у свій час занадто багато на себе взяв... Проти династії Гудчайлдов починаються змови! Один з повстанських рухів називається моніканці (Monicans) - мабуть, гарячі послідовники таланта Моніки Левинскі. Моніканці засилають до Гудчайлду одного убивцю за іншим, але й підступний Айболіт теж не вчора народився - його таємна поліція мочить їх приблизно в тій же послідовності. Коли подивився, як саме місцеве гестапо розправляється з неугодними, сильно розвеселився. Так, якщо все на що вистачає спецслужб - це висмикувати людину за шкірку з юрби в темний провулок - це вже все, гаси світло. На справжній момент кілерів у борців за волю залишається рівно двоє - чорна діваха з руками замість ніг, і наша героїня Іен Флакс. Їм видається лиховісний наказ - знищити доктора Гудчайлда. Героїню грає гарна американська акторка Шарліз Терон. Раніше я її ніколи не бачив, тільки десь миготіло ім'я. Оглянув її у фільмі й сильно зачудувався - як це я її раніше не помітив. Похапцем зазбирався було в Америку – одружуватись з громадянкою Терон, але потім роздумав і сів назад додивлятися фільм. Дія розвивається швидко, злий доктор виявляється не зовсім доктором, точніше - не зовсім злим, а героїня - не зовсім убивцею. Друзі, як це звичайно буває, виявилися наприкінці ворогами, а вороги - ще більшими мразями чим раніше. Спецефекти у фільмі - окрема пісня. Саме приємне - що вони там зроблені не для якоїсь конкретної мети, а просто так. Особливо мені сподобалося сховище інформації, куди геройська дівка спускалася на самому початку, зроблено дуже красиво. Та й все інше теж не підкачало - флешбеки, стрибки по стінах, мочилово, снайперські засідки - зроблене й розфарбоване все красиво й добірно. Є думка, що вийшло так тому, що режисер фільму - японець на ім'я Карім Кусама. У японців вічно щось таке виходить, то аніме, то хентай, а то ще - фільми. Дивитися в результаті виходить весело й ненапряжно. Вердикт - симпатичний фільм без особливого значеннєвого навантаження. Трохи не дотягує за рахунок цього до «Острова». А так - дивитися рекомендується.
