Рецензія на фільм «З любов'ю, Вінсент»
Останні дні життя генія постімпресіонізму
Вінсент ван Гог є одним з найнеординарніших митців усіх часів, чия трагічна життя в бідності і рання смерть не завадили йому залишити після себе величезну спадщину у вигляді безлічі (близько 860, згідно Вікіпедії) неймовірних картин, наповнених любов'ю до життя, на яких яскравими фарбами оживають навіть звичайнісінькі її сценки і фрагменти. За офіційними даними у 37 років він покінчив життя самогубством, і саме його останнім дням присвячена анімаційна картина «З любов'ю, Вінсент», створена в стилі творів художника.
Спільне творіння Великої Британії та Польщі «З любов'ю, Вінсент», на чолі якого стали режисери Дорота Кобела і Г'ю Велшман було представлено в липні на 8-му Одеському кінофестивалі поза конкурсної програми. В силу того, що це артхаусний фільм, в широкий український прокат він так і не вийшов, але мешканцям кількох міст все-таки вдасться побачити цю унікальну анімацію на великому екрані. І «З любов'ю, Вінсент» вартий того, щоб його не пропустити.
Сюжет слідує за молодим і запальним хлопцем на ім'я Арман Рулен, чий батько був поштарем ван Гога і тепер доручає Арману відвезти брату художника, Тео ван Гогу, листа, який було втрачено і не встиг потрапити до адресата, поки Вінсент був живий. Відправившись в дорогу, Арман дізнається, що Тео помер через півроку після Вінсента, і перед ним постає дилема, кому віддати цього листа. Він їде до Овер-сюр-Уаз, де поховані обидва, і знайомиться там з людьми різних професій і соціальних верств, які знали художника в останні тижні перед його смертю. Роль Армана, якого колись малював ван Гог, виконав Дуглас Бут, і це найкраща роль в його кар'єрі на сьогоднішній день. Він постав на екрані емоційним хлопцем, який спершу не розуміє, чому батько хоче, щоб листа було доставлено, але під час перебування в Овер-сюр-Уаз все більше проймається до Вінсента теплими почуттями і продовжує відстоювати його честь.
Розслідування останніх днів і смерті художника нагадують гостросюжетний детектив, тісно переплетений з життєвою драмою Вінсента. Коли розкриваються деталі його самогубства, все більше здається малоймовірним, що він убив себе сам, незважаючи на те, що багато хто з героїв стверджують, що для божевільних нормально спершу бути в піднесеному настрої, а через кілька годин думати про суїцид. Арман дізнається, що ван Гог нібито сам вистрілив собі в живіт, але не зробив ще один постріл і не залишився помирати, де був, а дійшов до свого готелю і через 30 годин помер в ліжку, відмовившись від допомоги лікаря. На додаток до цього револьвер загадковим чином зник, а в місті в ті дні крутилися підозрілі особи, з якими спілкувався Вінсент... загалом, правда про смерть ван Гога навряд чи коли-небудь вийде на світ, але ця історія лише додає загадковості і трагізму образу великого генія, про який, як показує «З любов'ю, Вінсент» ми так мало знаємо.
Центральними героями фінального етапу життя ван Гога стали доктор Поль Гаше, який займався його лікуванням, і його дочка Маргарита. Їх втілили Джером Флінн, відомий завдяки ролі Бронна в хітовому серіалі «Гра престолів», і оскарівська номінантка Сірша Ронан. З них вийшла вельми загадкова сімейка, яку не раз підозрюєш у причетності до смерті Вінсента, але коли Арману вдалося особисто поспілкуватися з ними, здається, що всупереч розбіжностям Гаше і ван Гог були друзями, а Маргарита дійсно любила художника і потім кожен день носила квіти на його могилу.
Компанію їм склали такі відомі британські актори, як Кріс О'Дауд, Хелен Маккрорі і Ейдан Тернер. О’Дауд приміряв образ листоноші з великою бородою Жозефа Рулена, батька головного героя; Маккрорі зіграла дуже гірку і злу жінку Луїзу Шевальє, що прислужуває в будинку доктора Гаше; а Тернер втілив безіменного човняра, який бачив ван Гога в його останні дні. Окремо хочеться відзначити гру менш відомої Елінор Томлінсон, колеги Тернера по серіалу «Полдарк», чия героїня Аделін Раво, дочка власника скромного готелю, де помер художник, підкорює своєю відкритою посмішкою, добродушністю і щирою тугою за ван Гогом. Вони не були близькі, але вона була однією з небагатьох людей, хто добре ставився до нього при житті.
Самого ван Гога тут грає польський театральний актор Роберт Гулачик, і у нього вийшов дуже переконливий образ цього генія, незважаючи на те, що у його персонажа майже немає слів. Він ніби привид минулого, що населяє спогади тих, хто його знав. Гулачик відмінно впорався з такою непростою роллю, враховуючи обмеження по часу і второплановость його ван Гога, хоча для мене назавжди кращим екранним ван Гогом залишиться Тоні Карран, який чудово втілив цього великого художника в серії «Доктора Хто» (подивіться цю серію епохи Одинадцятого Доктора – не пошкодуєте).
«З любов'ю, Вінсент» є любовним листом, написаним європейськими кінематографістами і художниками до великого генія, який так і не дочекався заслуженого визнання. Рекомендується до перегляду всім любителям творчості ван Гога і мистецтва загалом. Це приголомшливий твір кінематографа, не схожий ні на один інший біографічний фільм, адже кожен його кадр є картиною, написаною кимось з 115 сучасних художників. Кобела і Велшман зробили справжній подарунок шанувальникам живопису і кіно.
Вінсент ван Гог. Для когось він був божевільним, для когось генієм. Але людей навряд чи колись перестане дивувати його загадкова душа, завдяки якій він перетворював цей часто жорстокий світ в яскраві, цікаві й прекрасні картини.
P. S. Душевні і філософські листи ван Гога до друзів випущені окремою книгою. Дуже раджу прочитати.
