Рецензії наАнабель: Створення (2017)

Це розповідь про те, як зло оселилося у звичайній ляльці, що стала символом крихкості межі між людським та демонічним світами. Дерев’яна іграшка, яка уже десятки років вселяє жах та зламала життя не одній родині. Що з цього правда, а що ні, вирішувати кожному для себе, але залишається фактом те, що історія Анабель лягла в основу одного з найкращих фільмів жахів, що був названий на честь ляльки та побачив світ у 2014 році. Через три роки відбулася прем’єра стрічки «Анабель: Створення», яка є передісторією даної картини. Чи вдалося вдруге створити настільки напружене та цікаве кіно, яке зачіпає найпотаємніші наші страхи?

Сюжет досить цікавий, охоплює три часові відрізки: вступ, основні події фільму та післямова. Перша частина дещо збиває з пантелику своєю легкістю, яскравістю. Виникає враження, що дивишся не жахи, а якесь сімейне кіно. Проте, думка стрімко міняється в момент закінчення вступу. Потім події розвиваються уже за звичним для картин жанру сюжетом. Коли ж основні події завершуються, перед нами постає післямова, яка хоч і не впливає на обидві стрічки, але прямо з ними пов’язана. Cлід відмітити, що сценаристи дуже цікаво об’єднали сюжети двох фільмів. Передісторія плавно переходить в події, показані в оригінальній стрічці, обидві історії чудово доповнюють одна одну та переплітаються відсилками (в тому числі й до «Закляття», у всесвіті якого перебувають). При цьому, обидві картини цілком самостійні, «Анабель: Створення» повністю розумієш і без попереднього перегляду фільму 2014 року.

Проте, така прив’язка вплинула на загальну атмосферу картини, оскільки після основного, завершеного сюжету було показано сцену, що є початком стрічки «Анабель». Тобто, апогей, пік напруження припадає не на кінець фільму, а відтягнутий ближче до середини. В «Анабель: Створення» завершення історії вийшло дещо затягнутим, як результат – гнітючість атмосфери розвіялася, адже почала йти на спад ще задовго до закінчення картини. Для порівняння, в стрічці «Анабель» напруженість трималася навіть під час титрів. Тобто, заради цікавої та продуманої прив’язки довелося пожертвувати атмосферою.

Слабкою стороною фільму є другорядні персонажі. Їх занадто багато (по-суті, без змін у цілісності картини можна було б половину з них вирізати зі стрічки), більшість ні на що не впливають, а лише відволікають викриками від вартих уваги моментів, перетворюючи їх на балаган та хаос. В «Закляття 2: Енфілдська справа» діти відображали емоції родини, її реакцію на надприродні явища в домі, а в «Анабель: Створення» даний ефект знецінений тим, що їм не співпереживаєш і хоррор-сцени лякають далеко не так. Проте, цього не скажеш про головних героїв (точніше, героїнь). Їм приділяється багато уваги, з ними пов’язані найстрашніші фрагменти картини, вони живі та чудово зіграні. Приємно здивував демон, антагоніст стрічки.

«Анабель: Створення» дещо поступається оригіналу психологічним тиском на глядача. Перша стрічка за допомогою різних аудіо-візуальних прийомів акцентувала увагу на страху перед невідомим: коли спеціально дається зрозуміти, що зараз відбудеться щось погане, або ж створюється ілюзія передбачуваності, тобто глядач бачить натяки на один розвиток подій, а відбувається щось зовсім інше. Передісторія уже рідше застосовує психологію для того, щоб налякати. Тут уже на середині стрічки втрачається інтрига, частіше застосовуються різні скрімери та шаблони фільмів жахів. Відповідно, атмосфера уже не та – моментами провисає, моментами награно нагнітається (що аж ніяк не страшно), моментами настільки передбачувана, що напруження втрачається зовсім. Ближче до кінця картина взагалі перетворюється на набір хоррор-кліше, при цьому передбачуваних. Проте, оригінальність багатьох фрагментів змушує кров холонути у жилах.

Стрічка «Анабель: Створення», хоч і слабша за оригінал, містить цікавий сюжет, якісний візуальний ряд, музику, може похвалитися чудовими декораціями, гримом, акторською грою, освітленням та операторською роботою. Варте похвали й грамотне дотримання пауз для посилення тиску на глядача. Картина моментами дійсно лякає, викликає справжній страх. І робить це не скрімерами, а дійсно сильними, психологічно напруженими моментами. «Анабель: Створення», попри усі свої мінуси, – дуже навіть непоганий фільм жахів, який дійсно вартий уваги.

Спін-офф «Закляття» під назвою «Аннабель», що розповідає про одержиму демоном ляльку, зміг окупити свій бюджет майже у 40 разів, тому поява чогось в дусі «Анабель: Створення» була невідворотньою. І тут творці вирішили знімати не продовження, а пріквел, щоб показати, звідки взялася ця страшна лялька, яку ніхто при здоровому глузді не подарував би своїй дитині.

Слоган фільму інтригуюче заявляє, що ми не знаємо справжньої історії походження Анабель, але при перегляді постійно ловиш себе на тому, що все це вже було показано в інших сучасних хоррорах. Зокрема сюжет перегукується з франшизою «Віджа», в торішньому приквелі якої можна було побачити ту ж Лулу Вілсон – юну актрису, що втілює в «Анабель: Створення» одну з основних героїнь. Події цього фільму теж розгортаються в недалекому минулому у великому похмурому будинку; в центрі подій – діти; демон теж спершу прикидається мертвою близькою людиною, а потім відкриває свою сутність; та й саме його втілення дуже схоже. Але у цій історії з фільмом «Віджа. Походження зла» все-таки є одна відмінність – тут одержима не героїня Вілсон, а її подружка.

Сюжет «Анабель: Створення» зав'язаний навколо смерті маленької дівчинки, дочки лялькаря, яка що при житті, що після смерті виглядає лякаюче. 12 років потому трагічних подій кукольник разом з дружиною пускають у свій величезний (і моторошний) будинок пожити черницю з дівчатками-сиротами, яким нікуди податися. І одна з цих дівчаток, яку звуть Дженіс (Таліта Бейтман), незважаючи на свій фізичний стан – дівчинка погано ходить після поліомієліту – зі своєї цікавості забрідає в кімнату мертвої дочки, куди суворо-пресуворо заборонили входити, і випускає на свободу злий дух, пов'язаний з потворною лялькою. Після цього кожна ніч в будинку для дівчаток стає катуванням – на них почалося полювання, і демон не заспокоїться, поки не забере їх душі (дуже оригінально, загалом). Замість того, щоб втекти звідти наступного ранку, Дженіс і інші дівчата продовжують блукати будинком ночами, заглядаючи в темні  його куточки. Не знаю, що це за діти такі, але мене в їхньому віці (та й зараз) там ніякими ляльками і пирогами не втримали б. Краще вже жити в полі без даху над головою.

Важко сказати однозначно, коли саме кінематографісти раптом вирішили, що глядачів треба лякати страшними дітьми, але точно десь після виходу на екрани рімейка «Омена». Та й навіщо морочитися, придумувати якихось крутих монстрів з гримом і особливими суперздатностями і цілями, якщо можна взяти стрьомну дівчинку або хлопчика, сказати їй або йому ходити в кадрі з беземоційним обличчям, і все – монстр готовий. А потім у другій частині фільму перетворити дитину в демона з виблискуючими очима, блюющого чорною рідиною і повзаючого по стінах, і хоррор готовий. Ось вам і короткий переказ «Анабель: Створення».

З акторів фільму більш за всіх сподобалася Стефані Сігман, яку ви могли побачити раніше в «Спектрі» і «Нарко». Її героїня здається єдиною більш-менш адекватною людиною в цій історії, і навряд чи знайдеться в кіно більш красива черниця. І Ентоні ЛаПалья, який втілює батька Анабель, тут непоганий. Йому б грати маніяка, тоді ніякий демон і не знадобиться. А от Міранда Отто, з якою невід'ємно асоціюється той потужний епізод з третього «Володаря кілець», де її героїня Еовін вбиває самого Короля відьмака, в образі матері Анабель нудна.

Більшість зарубіжних критиків хвалять нову частину франшизи «Закляття», але чим вона їм так сподобалася, сказати не можу. Жахливо нудний і абсолютно не страшний хоррор, при перегляді якого безглуздості сюжету викликають розчарований сміх. Звичайно, найбільш вразливих глядачів дане творіння буде змушувати підскакувати в кріслі від несподіванки, коли в кадр щось вистрибує, але це єдине, що вас може налякати в «Анабель: Створення». Після перегляду фільм швидко забудеться і не буде вам згадуватися ночами, як буває з відмінними жахами. Це історія, яку діти розповідають в таборі навколо багаття, щоб налякати один одного. Я можу назвати щонайменше по 5 серій «Доктора Хто», «Баффі» і «Надприродного», які набагато страшніші і більш продумані, ніж кінокартина режисера Девіда Ф. Сандберга. До речі, цей режисер зніматиме супергеройський екшен «Шазам» по коміксам DC, що насторожує, оскільки DC вже вистачає посередніх екранізацій.

Перед фільмом показують трейлер «Воно», нової адаптації роману Стівена Кінга, і він виглядає набагато цікавішим, ніж цей сіквел, як і його головний антагоніст – клоун Пеннівайз. Сподіваюся, що з нього вийде щось путнє.

Коли даруєш дитині страшну ляльку – не чекай потім нічого хорошого.