Новини про фільм (2009)

4 липня 2017,  01:40 | Бокс-офіс | Автор: Елена Стрельбицкая

«Трансформеры: Последний рыцарь» заработали в свой премьерный уик-энд почти в два раза меньше, чем любой другой фильм этой франшизы.

Читати далі...
8 липня 2009,  09:20 | Рецензії | Автор: Александра Инженеренко

23 червня 2009 року, на екрани кінотеатрів нашої незабутньої неньки вийшов сиквел улюбленого багатьох фільму - «Трансформери». Обмовлюся відразу - неаматорам фантастичного жанру й фільмів з легким сюжетом далі читати не слід. Тому що кіношка створена саме для аматорів. Отже, почнемо по черзі.

Сюжет.

Сюжет, прямо скажемо, не новий. Невеликій групі однодумців, до складу якої входять відомі глядачу по першому фільму герої й парочка нових-другорядних, треба врятувати від знищення нашу планету. Як і в першій частині, протистояти їм буде жахливий людиноненависник - Мегатрон, який повстане з надр морської безодні (злегка порослий водоростями, але не переможений). Інтриги додає головний герой, Сем Вітвіккі, який «проковтнув» безмежну кількість знань із самого Куба та відправився в коледж за простим студентським життям (наївний юнак! Хіба супергерої відпочивають?:)). На фоні пафосного основного сюжету, будуть активно розвиватися непафосні другорядні, обдаровуючи вдячного глядача комічними епізодами, які зводять нанівець почуття відповідальності за те, що відбувається.

Персонажі.

Як вже казалося, більшість персонажів відомо глядачам по першому фільму. Тут і Сем Вітвіккі, і Мікаела, і незабутній Оптимус Прайм, з когортою автоботів, і хлопці з НЕСТ, і агент Симмонс, який пішов у відставку, і, звичайно ж, Бджіл (Бамблбі). Останній справив незабутнє враження не тільки своїм героїзмом, але й потоком гірких, зовсім щирих сліз із машинного масла (або бензину - не знаю яка саме «фізіологічна» рідина ллється в автоботів з «очей»). Окреме спасибі творцям фільму, за пророблення другорядних персонажів - їхні образи, багаті й випуклі, дуже життєві, допомагають із головою пірнути в світ «Трансформерів».

Спецефекти.

Тут, традиційно для «Трансформерів», крім «ВВВАААУ» говорити нема чого. Складання й розскладання, руйнування під час битв у місті, відмінна сцена битви в лісі, масштабні картини екшену й невгамовний ритм зміни кадрів - все це створює непередавану на словах атмосферу, і ти сам вже не проти розкластися в могутнього автобота, або скластися в тільки-но-відскановану круту «тачку». Разом з тим, треба віддати належне творцям, не перемудрували. Вибухають боєприпаси, а не «антиматерія», люди падають та отримують ушкодження (що цілком властиво тендітному людському організму), будинки валяться, дорожнє полотно не завжди витримує велетнів на колесах, а невеликий автобот не переварюється Дезінтегратором (за відсутністю в нього шлункового соку, треба думати). Загалом - фан. Абсолютний і захоплюючий, але не бездумний.

Музика.

Динамічний сюжет вимагає динамічної музики, а «гуркітливі» спецефекти задають жанр. Отримуємо що? Правильно - Linkin Park, Nickelback, Cavo та інше в тому ж дусі. Саундтрек підібраний відмінно, доповнює відеоряд і додає драйву. Для фільму створений тільки один трек - "Cheap Trick - Transformers™ The Fallen Remix".

Підсумки.

Відмінний розважальний фільм. Увійшов до мого списку фільмів «Для підняття настрою».

4 липня 2009,  09:12 | Рецензії | Автор: Иннокентий Яковлев

Дізнався про цей фільм зовсім випадково, і вже за рекламним плакатом стало ясно, що нічого, крім низькопробного треша очікувати від нього не ватро. Але вже перші хвилини перегляду переконали в помилковості первинної думки. Такого дивовижного, дикого, розгнузданого МАРЕННЯ я не бачив давно. Мабуть, тільки «Ван Хельсинг» і «Діти Шпигунів» (всі частини) можуть посперечатися із цим фільмом на звання найтрешевішого й беззмістовного фільму із всіх будь-коли знятих і при цьому які претендують на пафосний титул «блокбастера».

Перше, що впадає в око - це надзвичайний, ненормальний для людських органів сприйняття динамізм. Кадри змінюються надзвичайно швидко, камера за лічені секунди змінює ракурс, у силу чого виникає відчуття якоїсь рваності картини: кадр - один нерухомий ракурс, кадр - наступний ракурс. У картині немає пластичності, більш-менш плавного переходу, особливо це стосується сцен, в яких показуються трансформації роботів, бойові сцени. Але й без цього видна гіперболізованна, зовсім ненормальна гра фарб. Все, починаючи від шкіри персонажів та їхнього одягу, закінчуючи панорамами міст, буквально кишить яскравими фарбами. Звуковий ряд доповнює загальне враження: голосна, експресивна мова персонажів, на грані божевілля, ревіння всіляких двигунів, скрегіт металу, численні типи звуків, які роздаються від роботів; все це вкупі з відео рядом створює відчуття своєрідного «терору”, спрямованого на зір і слух людини. Таке відчуття, що режисер спеціально мав намір оглушити глядача, показати йому квітчастий калейдоскоп і тому відразу зрозуміла аудиторія фільму: підлітки 12-16 років, або біля того.

Друге. Надзвичайна вульгарність і відверта паскудність фільму, що перебуває на грані порнографії. Постійно експлуатується сексуальна тематика. Добре, якби це були просто похітливі пози деяких осіб, хоча й це для фільму, тим більше розрахованого на дітей і підлітків, зовсім неприпустимо. Режисеру цього мало! Він не соромлячись показує глядачеві злягаючихся собак, нижню білизну як жінок, так і чоловіків, рухи тіла, які імітують статевий акт, навіть роботи й ті хтивиі (я маю на увазі епізод коли робот - шпигун припав до ноги Мікаели, дівчини Сема, і почав імітувати статевий акт з її ногою.), нескінченний гумор нижче поясу - все це робить фільму величезний мінус. А якою виявляється родина головного персонажа з людського боку - Сема? Знову ж ми бачимо брудну похіть, яку батьки навіть не намагаються приховувати перед своїм сином. І це модель родини - однієї з основних цінностей будь-якого здорового суспільства.

Одним словом, для підвищення популярності фільму, а, відповідно, і касових зборів режисер пішов на банальний й убогий прийом: непомірна експлуатація тваринних інстинктів, що гніздяться в людині. Наступний крок у цьому напрямку - і ми отримаємо легалізовану порнографію. І що найстрашніше - цей фільм дивляться не те щоб підлітки, але й діти 3-4 років!

Технічний бік фільму, а саме спец. ефекти, комп'ютерна графіка, хоча й на висоті, але це нітрохи не робить фільм краще. Зрозуміло, що це треш, розвага для очей, але всьому є межа! Коли більшу частину стрічки займають не натуральні зйомки, не діалоги або монологи персонажів, а штучна графіка, то це свідчить далеко не на користь кінофільму.

Сюжет фільму банальний, хоча зовсім убогим його не назвеш. Зло піднімає свою виродливу голову, розпачлива боротьба з переважаючим по силі супротивником, як завжди, надія на обраного героя, маленькою й слабкого, але чистого душею й серцем, «епічні» битви, і, зрозуміло, щасливий кінець. Просто, але це навіть і на краще, особливо для подібного бойовика. Краще якісно зроблений простий, цільний, без вишукувань сюжет, ніж поганий, але із претензією на «глибокий» зміст. На жаль, сюжет прямо-таки проникнутий кисломолочним гуманізмом і властивої ледь не всім сучасним фільмам ідеєю мультикультурності. Приклади.

Величезний, ростом в 20-25 метрів і вагою в кілька сотень тонн робот, лідер однієї із фракцій, що вижили, - Прайм, в силу людинолюбства, що незрозуміло звідки взялося в інопланетної істоти (!), ризикуючи своїм життям, рятує маленького чоловічка. Зрозуміло, що «інопланетянин» повинен бути зрозумілий глядачу, саме тому роботи антропоморфні не тільки в плані своєї зовнішності, але й внутрішньої мотивації. Проте, жоден лідер, який відповідає за життя своїх підлеглих, ніколи не буде ризикувати собою, заради мети, яка нічого загального не має з піклуванням про життя й благополуччя своїх підлеглих, а в цьому випадку братів по «расовій» приналежності; тим більше заради нижчої істоти, якими в порівнянні з роботами, є люди. Що стосується мультикультурності, то тут режисер переборщив. Добре, якби у фільмі були просто негри. Так адже ні! Ми бачимо східних азіатів і латиносів. Це тим більше дивно, що в США абсолютна більшість - це білі нащадки європейців. Втім, це - лише наслідок т.зв. політики «толерантності».

Чи є в цьому фільмі які-небудь ідеї? Як не дивно, є. Вірність, жертовність, людинолюбство. Втім, вона настільки банальна, що мене бере сумнів, чи можна це взагалі вважати за ідею.

Втім, є в цьому фільмі дещо позитивне, а саме - демонстрація моці ВР США. Яким перед нами з'являється американський солдат? Могутній: високий, ставний, широкий у плечах воїн; сильний, спритний, сміливий, який вміє користуватися будь-яким видом зброї й техніки; безстрашний і стійкий - він здатний дати відсіч будь-якому супротивнику, навіть якщо це величезний, озброєний, у буквальному сенсі з голови до ніг робот. Американська військова техніка: найдосконаліша: швидка, смертоносна, численна, різноманітна, здатна виконувати бойові завдання всюди. Організація: армія мобільна, здатна в найкоротший термін опинитися в будь-якій точці світу, злагоджена - ніякої некомпетентності й збоїв. Нарешті, той факт, що фінальна битва відбувається в Єгипті, куди браві американські десантники були закинуті буквально за кілька годин, є яскравим свідчення претензій на світове лідерство. Вся планета - це потенційна зона бойових дій армії США, вони хазяї в цьому світі.

Одним словом, тут відчувається інший, ніж у Росії, спосіб мислення: гордість за свою армію й країну, гордість за можливість і право бути агресивними й сильними. Вдумайтеся, як радикальний контраст із позиціюванням російської армії в Росії (апофеоз - серіал «Солдати»).

Нарешті, останнє, що я хотів сказати. Сама ідея роботів, які вилуплюються з личинок (!), тобто по суті одушевленого, розумного металу, відчуття чого ще більше підсилюється від факту можливості їхньої трансформації з автомобільної техніки на людей і навпаки, має есхатологічне підґрунтя. Тобто, перед нами ожила нежива матерія, одушевлена мертвечина. Особливо яскравим моментом в тому, що з умовністю можна назвати есхатологією фільму, є десант Десептиконів на Землю: величезні вогненні кулі, що падають із небес... Пряма паралель із «Одкровенняням», де є згадуванння про сім вогненних сльози, що впали з небес. Втім, не треба обманюватися щодо режисера. Природно, ні про яку есхатологію він і не думав. Його завдання - створити треш і заробити якнайбільше грошей. Все. Те що він, 99%, створив фільм, який містить есхатологічні мотиви, не його «заслуга», а авторів ідеї коміксу, які знов-таки ледь над цим замислювалися. Може бути, створення подібних, дивовижно агресивних, картин - це знак?..

27 червня 2009,  09:03 | Рецензії | Автор: Redder

*switch to w00t mode*

Що я можу сказати із приводу фільму «Трансформери 2: Помста полеглого» режисера Майкла Бея? Я можу сказати наступне: якщо чесно, після виходу даного фільму всі режисери й продюсери фантастичних бойовиків повинні піти в добровільну відставку. Тому що сказати щось нове в цьому жанрі після виходу «Т:ПЗ» практично неможливо.

Чому так? Дуже просто: у даному фільмі є абсолютно все, що можна вичавити з теми протиборства величезних людиноподібних бойових роботів. І маленьких негуманоїдних розвідувальних роботів теж. І ще кіборгів-поліморфів. І моторошних кібердемонів, тоннами хаваючих пісок. А також гігантських акробатів, що їздять на одному колесі. І ще бог знає чого.

Більшу частину фільму я взагалі сидів, розкривши рот до повної деформації морди обличчя. Іншу частину просто лежав під лавкою, виконуючи прийом «залягти й відкотитися». І навіть, думаю, слів таких нема, якими можна було б описати «Трансформерів 2» так, як вони заслуговують. Це навіть не мега-фільм. Це супер-мега-чудо-шедевр у своєму жанрі. Це планка, до якої всім іншим фільмам ще тягтися кілька найближчих років, і яку однаково ніхто не перестрибне. Крім, може бути, самого Майкла Бея з його параноїдальними задумами на третю частину.

*switch to normal mode*

Так. Але про все по черзі.

Сюжет у фільмі, між іншим, теж є (що нехарактерно для фільмів подібного роду). Він такий: після подій перших «Трансформерів» пройшло два роки, автоботи схилилися до співробітництва з доблесною Армією США й люто патрулюють увесь світ, знищуючи секретні місця лежання десептиконів. Десептикони, меж тим, ніяк не кінчаються й взагалі поводяться досить нагло, грубіянячи Оптимусу навіть безпосередньо перед смертю. Ну, щось таке в дусі «Стріляй, комісарська морда, усіх не перестріляєш! Пацани тебе ще знайдуть!» І це, звичайно, наводить на певні роздуми.

*switch to w00t mode*

ААААААА!!!! Але як злісний Демолішер носився по Шанхаю, збиваючи мости, розмахуючи кулаками й давлячи всіх своїм єдиним колесом!! Це ж просто блиск і повна захоплена незаметненність! Колесо Фортуни, хе-хе. Вже за перші п'ять хвилин фільму йому можна пробачити абсолютно все. Навіть якби далі почалася сумовита тягомотина про криваву гебню з Олів'є Грюнером. Але вона не почалася.

*switch to normal mode*

А от Самуїл Вітвікович (єврей-емігрант із міста-героя Одеси) ні про що подібне не знає, не відає й не цікавиться. А все тому, що живе в повній гармонії зі своєї дівчиною Мкаелою і німим татарським автоботом Бамбл-бей. Фактично, шведська родина виходить. Але у Самуїла є свої турботи - він вступає до коледжу. Нефігово для 22 років, так. Однак! У коледжі з Вітвіковичем починають відбуватися дивні речі - на стінах йому бачаться дивні символи, у мозках повна каша з екстратеррестриальної фізики й астрономії, а крім того, на нього дуже недвозначно поглядає фігуриста студентка Еліс. І це, як сказав би старий Джокер, "is all part of a plan". І напевно, захіхікав би при цьому.

Але ж я ще нічого не сказав про покражу Іскри із секретного сховища, про пожвавлення Мегатрона, про прихід Крутого Папи на ім’я Фоллен, про смерть Оптимуса й ще купу інших цікавих речей. А не сказав я цього тому, що не хочу спойлерити, от.

В принципі, тут і спойлерити зовсім даремно, тому що переказувати фільм можна скільки завгодно, але безглуздо, його потрібно тільки дивитися. Можна нудним голосом сказати «Предакон Реведж висадив нанодесант у серце американської військової бази, яка викрала Іскру, після чого вогнем лазерних гармат придушив опір і покинув поле бою». А можна просто подивитися цю трьоххвилинну сцену, тихо підвиваючи від захвату. І так весь фільм.

*switch to w00t mode*

А побоїще в лісі! А побоїще в пустелі! А зруйнований вщент авіаносець! А розбірки між десептиконами! Ах чудо!

І це вже не кажучи про зовсім шедевральні комічні моменти, які вдало розбавляють бойовку, фічі про долі світу й інший пафос. Маленькі роботи - це просто мега-знахідка! Просто мега!

*switch to normal mode*

До речі, по фільму десептикони показують істотно зрослий бойовий і промисловий потенціал. Їх стало істотно більше, через працюючу на орбіті Сатурна трансформерну фабрику, а також спонтанні викрутаси Іскри, відповідно, розширилося бойовище, збільшилися масштаби операцій. Розвідувальні десептикони з рівним успіхом пролазять у замкову щілину й атакують орбітальні супутники. Монстри-конструктикони, люто дзенькаючи яйцями, валять все, до чого можуть дотягтися. А автоботи в цей час мляво сперечаються з людьми та спілкуються із Самуїлом у дусі «Ти був обраний, щоб врятувати цей світ».

Але я взагалі ж про інше хотів сказати. Незважаючи на зовнішній вигляд немудрого дитячого бойовичка, де все бабахає, ричить і вибухає, фільм несе в собі цілком певні ідеї та, не побоюся цього слова, цінності. Він, наприклад говорить, що заради правої справи, заради своїх друзів, своєї родини й своєї любові можна пожертвувати життям. Що героїзм - не абстрактні роздуми, а конкретні вчинки. І що зрадника завжди буде покараний, ворог - розбитий, а перемога знову буде за нами.

Але це, так сказати, побутові ідеї фільму. Що важливо, режисер успішно проштовхує ідеї стратегічного масштабу. Наприклад, що Армія США непереможна. Що будь-який мега-агрессор, нехай він навіть буде розміром з десятиповерховий будинок, отримає від доблесних джи-ай таку відсіч, що буде ще довго харкати кров'ю, й однаково здохне без прощення. І що немає таких фортець, які б не взяли згадані джи-аї. Недарма в Майкла Бея відмінні відносини з військовими, вони йому навіть техніку для фільмів надають із неабиякими знижками. А той показує US Army так, як вважає за потрібне, що йде сугубо на користь як його фільмам, так і бойовому духу в цієї самої "ARMY". У нас, я дивлюся, цієї нехитрої істини ніхто з режисерів поки що не осяг.

Загалом, що я тут кажу та кажу, а висновку дотепер не зробив? Фільм - офігенний. На мій погляд, еталон жанру фантастичного бойовика. Дивитися в обов'язковому порядку, в кінотеатрі, голосно й захоплено кричати в найбільш потужних моментах (тобто, приблизно дві третини фільму). Не розчарує.