Ласкаво просимо в Бюро генетичного обманювання
В обмурований високим муром Чикаго в антиутопічному майбутньому всі жителі ділилися на фракції і займали відведений їм осередок у суспільстві. Але такий порядок впав, місто охопили паніка, страх і бажання помститися за минулі роки контролю і терору, тому конфлікти почали стрімко множитися. Саме час головній героїні, що спрямувала свій погляд за стіну, втекти у великий світ і дізнатися нарешті таємницю ув'язнення жителів рідного міста...
Після виходу другого фільму франшизи «Дивергент», заснованої на творах Вероніки Рот, студія Summit Entertainment вирішила не шукати іншого режисера, тому «Дивергент. Глава 3: Віддана» зняв все той же Роберт Швентке. І зробив він, можливо, найгірший фільм цієї історії, оскільки мало того, що передостання частина багатьох франшиз часто виявляється слабкішою в очікуванні фінального протистояння, та й йому ще довелося працювати з таким матеріалом, який ніби написали для недосвідчених глядачів підліткового віку.
Головна героїня, яку тут часто оспівують дифірамбами, створює враження недолугої, наївної і нетямовитої дівчини, яка вірить всьому, що їй говорять. Добре, що хоч хлопець у неї тямить, інакше на команду порятунку людства вони б походили слабо. Так весь фільм Тріс, зачарована головою якогось загадкового Бюро генетичного добробуту, витає в хмарах, приймає рішення, не замислюючись про наслідки, чим піддає себе та інших небезпеці, толком не розуміючи навіщо і що робити далі. Тому думати і уважно оцінювати обстановку доводиться її хлопцю Фору. І навіть кращі екшен моменти дістаються саме йому, безсовісно задвигаючи головну героїню на другий план. Хоча вона цьому зовсім не пручається.
Разом з собою за стіну Тріс і Фор беруть Калеба, Пітера і Крістіну, але, дивлячись на те, що серед них зрада – це норма, то краще б головні герої втекли удвох. Що стосується молодих акторів, які виконують ці ролі, Шейлін Вудлі потрібно терміново шукати інші проекти, щоб ця франшиза повністю не згубила її кар'єру. Красень Тео Джеймс тут непоганий, він вже досить впевнено почуває себе в жанрі екшен. Майлз Теллер, Енсел Ельгорт дуже стараються зробити своїх героїв цікавішими, зате на героїню Зої Кравіц і її розвиток сценаристи зовсім пошкодували часу.
З відходом стервозної лиходійки у виконанні Кейт Вінслет за цю роль вирішують поборотися героїні Наомі Уоттс і Октавії Спенсер, показуючи, що на першому плані у них стоять помста і особисті амбіції, а не добробут власних людей. Приєднання до франшизи Джеффа Деніелса звучить багатообіцяюче, але в результаті фільм так і не отримав свого харизматичного головного лиходія. Герої постійно з кимось борються, але в основному це просто втрачені і озлоблені люди, а не якісь підступні генії.
Дуже дивно, що в кінокартині, заснованій на книжковому матеріалі науково-фантастичного характеру, немає жодної фрази, жодного діалогу, який би прозвучав продумано і розумно. Таке відчуття, що акторам спочатку не дали сценарій, і їм довелося постійно на ходу придумувати, що говорити. Окремо розчаровують гаджети, представлені в цьому фільмі, і виглядаючі фальшиво всі поранення і смерті. Якщо вони взагалі тут трапляються, а то створюється враження, що скільки не стріляти один в одного, тут все одно ніхто не вмирає. Від поранень же всі картинно страждають, хоча у них чомусь навіть кров не йде. Зрозуміло, що творці намагалися приховати насильство, щоб фільм відповідав рейтингом 13+, але переборщили з цим. Тому коли в кадрі хтось все-таки вмирає, цьому просто не віриш і не співпереживаєш.
Всі розмови про генетику, яка виступає тут головною темою, зводяться до показу кількох емоційних роликів і парі дуже дивних фраз, які лише поверхово пояснюють, чому в їх світі склалася така ситуація. Якісь люди змогли удосконалювати людські гени, потім щось пішло не так, і настав апокаліпсис. Хоча агресія та інші «симптоми» їх генетичних експериментів нічим не відрізняються від характеристик звичайних людей нашого світу. Невже над нами всіма теж хтось поставив досліди? Загалом, вникати в цю ситуацію справа невдячна.
«Дивергент. Глава 3: Віддана» варто дивитися тільки великим шанувальникам франшизи, і то, якщо ви не боїтеся в ній остаточно розчаруватися. Вона могла б стати чимось на зразок «Голодних ігор», але стрімко скочується в бік «Того, що біжить по лезу».
Проживши все своє життя у місті, відгородженому від світу високим муром, дівчина-дивергент і її друзі вирушають у пошуках правди за її межі. Але ніхто не обіцяє, що там їм вдасться знайти порятунок, а не маніпуляторське Бюро генетичного добробуту.
