Рецензії наМіст шпигунів (2015)

Не так давно в прокат вышел ещё один байопик под названием «Шпионский мост». Когда же я узнал, что там снимается Том Хэнкс, а режиссёром выступит Стивен Спилберг – просто не смог устоять перед соблазном сходить и засмотреть кино. Всё дело в том, что мне нравятся фильмы по тематике событий, происходивших в середине прошлого века: Вторая Мировая, Великая Отечественная и "холодная война". К сожалению, большая часть подобных фильмов совсем не радует. А причин множество – это и недоработка сценаристов, и нежелание актёров выкладываться по полной программе, неготовность режиссёра к подобным масштабам или банальная ангажированность… Но если уж за кино берутся со всей строгостью и ответственностью, то получается очень годная картина. А каким вышел «Шпионский мост»?

Дуэт Тома и Стивена был замечен мной ещё в фильме «Спасти рядового Райана», когда случился их творческий дебют. Конечно, огрехи в историзме были (в основном, несоответствие внешнего вида указанной в картине бронетехники её историческому виду от слова "совсем"), но в плане воплощения художественной идеи и актёрской игры многое исполнено на пятёрку. И вот, спустя 17 лет бравые парни, уже изрядно поседевшие, в четвёртый раз образуют дуэт с целью осветить события, случившиеся во времена "холодной войны".

Практически любой фильм с Томом Хэнксом становится если не шедевром, то вполне себе интересной и зрелищной картиной. И всё держится не на дорогих спецэффектах или безудержном экшне, а на мощной игре и харизме актёра. Указанное кино не стало исключением, хотя опасения были. Вообще, многие фильмы ноября-декабря вызывали тревогу. Кроме, пожалуй «Голодных игр: Сойка-пересмешница. Часть II». Там и так всё было ясно с самого начала. Но вернёмся к нашим баранам оскароносцам. Фильм основан, как это сейчас модно, на реальных событиях и рассказывает о бруклинском юристе Джеймсе Б. Доноване (Том Хэнкс), втянутого в водоворот американо-советского противостояния.

Камрад Джеймс представлен толковым и матёрым специалистом, который работает в сфере страхования. И вот его назначили "защищать" в суде русского разведчика Рудольфа Абеля (Марк Райлэнс), арестованного в США за шпионаж. Теперь Доновану нужно для себя чётко решить, кем оставаться – гражданином или Человеком. В дальнейшем именно он способствует обмену Рудольфа Абеля и американского пилота Фрэнсиса Гэри Пауэрса (Остин Стоуэлл) в Берлине на Глинкинском мосту.

Повторюсь ещё раз – фильм не про экшн и искромётный юмор, хотя пару-тройку метких фраз выделить можно. Впрочем, скучать совершенно не придётся, ибо Том может и сам фильм вытащить на себе. Что, собственно и происходит. Сыгранный им Джеймс Донован предстаёт зрителю как умный, честный и порядочный гражданин, но прежде всего – Человек. Оттого и проникаешься к нему симпатией, весь хронометраж следишь за происходящим с замирающим дыханием. Особенно интересно было наблюдать за противостоянием американского юриста и некоего Ивана Александровича Шишкина, которого сыграл Михаил Горевой. А сыграл – моё почтение!

Что же касается ложки дёгтя, то она тут есть. Куда же в патриотически настроенном американском фильме без "клюквы"? То здесь, то там проскальзывает с экрана следующий посыл, мол в США с вражеским шпионом обращаются вполне себе достойно: пылинки сдувают, камеру ему чистую и тихую выделили, в то время как американского героя постоянно подвергают пытке бессонницы… Даже сейчас прививают зрителю идею антисоветчины, но уже на более высоком уровне – антиславянизме. Прискорбно.

Но в целом фильм очень даже хорош. Несмотря ни на что, старина Том сыграл своего персонажа на "отлично" и показал разницу между понятиями "гражданин" и "человек". Потому всем любителям достойных байопиков и оскароносного Хэнкса смотреть обязательно. Спешите, пока фильм ещё в прокате. Остальным же – в кинотеатр по своему личному желанию.

Стати юридичним захисником радянського шпигуна в Америці 1960-х років означало опинитися ізгоєм, навіть якщо цю посаду на тебе звалили незалежно від твого бажання. Але Джеймс Донован, підписавшись на цю гру і бажаючи діяти в ім'я справедливості, пішов набагато далі своїх обов'язків адвоката, наважившись ступити на небезпечну стежку обміну полоненими, завдяки чому і увійшов в історію.

Довгоочікуване возз'єднання Стівена Спілберга і Тома Хенкса, чиїм останнім спільним кінофільмом був «Термінал», відбулося в цьому році в драматичному шпигунському трилері про Холодну війну, причому знятого за сценарієм Ітана і Джоела Коенів. Хенкс постає перед нами в образі юриста Джеймса Донована, реальної історичної особистості, що не за власним бажанням стає захисником одного з найбільш ненависних для американців людей – радянського шпигуна Рудольфа Абеля. Американський уряд вирішив показово судити його, щоб продемонструвати велич своєї системи правосуддя, і Донован повинен не осоромитися. Але ніхто не припускав, що так відбудеться народження одного з найвидатніших американських парламентерів, який допоможе повернути назад на батьківщину не одного полоненого американця.

Щось останнім часом Том Хенкс зачастив грати справжніх історичних особистостей («Капітан Філліпс», «Врятувати містера Бенкса»), зате як він це робить! Більше двох годин з легкістю спостерігаєш за його юристом, який перетворюється в перемовника з обміну полоненими. В його харизматичному виконанні Донован є розумною, наполегливою і стійкою людиною, певною мірою ідеалістом, який вірить у справедливість для кожного, незважаючи навіть на те, що ця людина може бути ворогом всієї його країни.

«- Ви не переживаєте?
- А що це дасть?»

Серед другорядних персонажів на передній план одразу ж виступає Рудольф Абель, радянський шпигун з великим талантом до живопису. За останній рік це вже друга поява англійського театрального актора Марка Райленса на великому екрані, і в «Мості шпигунів» він, нарешті, отримав гідний шанс розкритися і показати, на що здатний. Він тут повністю занурений в свого персонажа, який занурений в себе, і спостерігати за його витримкою і слухати його фрази, що викликають легку посмішку, одне задоволення.

З Америки потім в Союз, потім у Берлін... Фільм до останнього тримає в напрузі, незважаючи на неспішне оповідання. Спілберг зняв досить розумний драматичний трилер, де в очікуванні розв'язки спостерігаєш за «грою м'язами» представників ворогуючих сторін, кожна з яких намагається не бути викритими в блефі і розкрити блеф противника першої. Чим ближче до фіналу, тим виразніше хочеться якогось гучного виходу з нотками трагедії, і тут Спілберг дивує своєю раптовою сентиментальністю, мабуть, вирішуючи пощадити глядача. Як згадаєш, скільки було пролито сліз над іншими його історичними фільмами, то тут навіть якось трохи разочаровуешься, коли довгоочікуваний катарсис так і не настає. Але і в історії бувають не настільки жахливі сторінки.

Обидві сторони, США і СРСР, показані в «Мості шпигунів» не зовсім рівні, значною мірою фільм підносить не тільки конкретну людину, чиїм досягненням і присвячена ця історія, але й американську систему в цілому. Взяти хоча б те, як представники Союзу катували американця в полоні, а з іншого боку – радянський шпигун ніби взагалі нічого страшнішого допиту з пристрастю не пережив за ґратами в Америці. Хоча тут часом дістається і ЦРУ з їх небажанням зробити щось більше, ніж їм наказано, або звільнити когось ще при можливості. Загалом, американські кіноакадеміки і їх «Оскар» навряд чи обійдуть цей фільм стороною.

Дивишся на цю безпідставну ненависть один до одного, коли країни знаходяться в різних півкулях, але настільки одержимі досягненнями і промахами протилежного своєму світогляду, раз у раз проводиш паралелі з сьогоднішнім днем. У фільмі показані 1960-і, але при перегляді не раз ловиш себе на тому, що змінилися лише одяг, машини, будинки, всередині люди залишилися ті ж, і деякі вже встигли воскресити цю Холодну війну. Ніби історія нічого не означає, як і помилки, які ми в ній робимо.

Не дарма особливе місце у фільмі займає зведення Берлінської стіни, якому присвячена вся друга його частина, коли Донован виявляється саме в Німеччині, щоб здійснити обмін полоненими. Сам цей факт вельми красномовний: є потопаючі в паніці США і СРСР, які здалеку лякають і бояться один одного, і є така собі Німеччина, яка стала в ті післявоєнні роки їх перехрестям, де стріляють вже по-справжньому. Нічого не нагадує? Тому «Міст шпигунів» виявляється актуальною зараз як ніколи історією від дуету гігантів сучасного кінематографа Спілберга і Хенкса.

Будучи вірними слугами своєї країни, шпигуни також заслуговують справедливого правосуддя з боку ворога своєї батьківщини. Навіть у часи Холодної війни. Адже придуманий пропагандою ворог – теж людина, і у неї є права.