Новини про фільмХристина (1983)

Фентезі «Темна вежа» приховує десяток посилань до різних творів Стівена Кінга та їх екранізацій.

Сидів, слухав Pink Floyd, думав про всяке, згадував різне. Це не так вже важко, музика флойдів - вона така... вона навіває й штовхає. Особливо є така пісенька гарна - High Hopes. Я її у вигляді кліпу скачав собі й записав на компактний диск, щоб вона завжди була під рукою. І ще раз скачав - у вигляді mp3. І музика неначебто не сильно нова, однак, затягує в себе по саме, я вибачаюся, дороге. Пригадується... гарні моменти пригадуються. І тягне туди, звідки вони, моменти, прийшли.

До чого це я? До того, що переглянув нещодавно відмінний старий фільм під назвою «Христина». Фільм, між іншим, 1983 року, але він і тепер дивиться винятково бадьоро. Чому так? А от так.

Вперше я його подивився в році так 1990, в Союз тоді тільки приходили дециметрові канали, і починали віщання всякі там «Хортиці». І на бурхливій хвилі всякого дикого мотлоху іноді в сітку віщання забрідали по-справжньому непогані фільми. Одним з таких фільмів і була «Христина».

Фільм був поставлений за однойменним твором товариша Стівена Кінга. Років мені тоді було не дуже багато, але про видатні таланти цього камрада в області придумування різного роду ужастиків я знав. І очікував від перегляду тільки гарне. І, звичайно, його, гарне, одержав у повному обсязі. Дуже мені сподобався цей фільм, дуже. Однак по телебаченню його з тих пір чогось більше не показували, що незмінно приводило мене в тугу й зневіру. А тут, одержавши недавно необмежений доступ до мережі Інтернет, якось подумалося мені: а чи не скачати фільм, а чи не подивитися мені повторно «Христину»? Мужик не баба - сказав, зробив.

Мистецьки провівши паралель із творами Пінків наших Флойдів, скажу, що безсмертні твори - вони як вино, не старіють, а з роками стають тільки краще. Не стала в цьому сенсі виключенням і дана фільма.

Про що вона, «Христина»? «Христина», як і однойменний оригінал, оповідає про одержиму демонами машину марки «плімут» 1958 року народження. Про те, як на неї зненацька западає американський школяр Эрні. Як він її купує, ремонтує. Як він у неї закохується. І як Христина відповідає йому взаємністю. У своєму, автомобільному, ключі. Так що за великим рахунку, цей фільм - він про кохання.

І це, вважаю, правильно. У кінговському оригіналі там ще було багато всякого намішано - про дух її першого хазяїна, про те, як він захоплював владу над Эрні, і ще про багато всякого не дуже зрозумілого простому глядачеві. Тому у фільмі все було максимально спрощене, що явно пішло йому на користь. Дивиться тому дуже бадьоро, а часом - і по-справжньому страшно. А Кінг, таке враження, сам не завжди усвідомлює, що пише, тому його читати найчастіше потрібно по чотири рази, поступово пронизуючи темряву його могутнього графоманства своїм яскравим, відточеним розумом. З фільмом таке навряд чи можливо, тому його й адаптували як змогли.

При перегляді сумно думав про нинішніх шістнадцятирічних піонерів, які подивляться дану фільму. Вони напевно закричать, що все це вже було, і режисери не придумали нічого нового. Ну, це приблизно як після виходу «Війни світів» підлітки всіх мастей раптово усвідомили страшне - бойові марсіанські триніжки з фільму один в один скопійовані із гри “Half-Life 2” Жах! Невтямки ідіотам, що роман «Війна світів» був написаний громадянином Веллсом ще в 1898 році, коли нікого з нині живучих ще навіть поруч не стояло.

Але повернемося власно до сюжетних деталей фільми. Остаточному зараховуванню фільму до милої сімейної мелодрами, однак, заважає важливий сюжетний момент - машина-Христина дуже сильно ревнує Эрні до всіх навколишніх. І їх убиває. А Эрні, в свою чергу, все більше прихиляється до цього свого залізного кохання. І до чого це призведе, загалом, всім зрозуміло, але однаково часом страшнувато.

Про технічні аспекти теж скажу кілька слів. Режисером фільму виступив, між іншим, не хто-небудь, а аж Джон Карпентер. Який зробив у свій час такі гідні фільми як «Щось» і «Вампіри». Точніше кажучи, один з них, «Вампіри», він зробив уже трохи після «Христини», в 1998. А «Щось» трапилося точно за рік до цього - в 1982 році. Але камрад Карпентер не розгубився - і навіть у проміжку між цими двома видатними стрічками забацав таку собі досить непогану фільму.

Знято досить вправно, якщо не забувати, що надворі стоїть 83 рік. Усілякі там наїзди, митецькі напливи й повільні панорами - це все є, дивиться нормально. Трохи часом затягнуто на мій смак, але я ж все-таки до певної міри нове, молоде покоління, якому завжди хочеться все швидше, так що цю дріб'язкову причіпку ми не будемо записувати в мінуса фільму.

Звук дуже-дуже непоганий, починаючи з початкових титрів, і закінчуючи фінальними акордами “Bad to the Bone” від відмінної групи “The Destroyers”. Крім цього, у фільмі ще повно доброго, вогненного рок-н-ролу від «Роллінг Стоунз», Бадді Холлі й Літтл Ричарда. Гарна музика, украй до місця.

Актори гарні. Денніса Гиілдера я приблизно так собі й уявляв, Ерні теж вийшов нічого собі, особливо ближче до кінця, у своїй новій іпостасі. Особливою вдачею фільму вважаю Бадді Реппертона - от це так! Такого злісного й тупого виродка зі звірячою ряхою - це не кожному дано зобразити. Талант, однозначно талант.

Геймплей у фільмі часом люто пече і навіть зарулює багато чого із уже баченого. Сцену наїзду на Велча й Бадд переглядав кожну по декілька разів, був вражений.

Тому, як уже було сказано, фільм впевнено вважаю гарним і безумовно вартим перегляду. Хоча, треба сказати, фільм рідкий, і в магазинах його знайти буде досить проблематично. Ну й нехай - слухайте рок-н-рол. Роллінг Стоунз, Бадді Холлі, і, зрозуміла справа, Пінк Флойд.