Цю рецензію я написав у сні. Без жартів. Причому там так непогано виходило, що навіть сам залишився задоволений. А потім прокинувся й засумував, тому що там, у сні, вона вже була написана, а тут - поки ще ні. Тут мені усе ще треба зробити. Але це нічого, основні, сюжетні думки я запам'ятав наміцно, зараз тільки розставлю правильно коми й закриваючі дужки - і понесеться...
У загалі-то, сюжетної новизни у фільмі - раз-два й все. Навіть, може бути, без « раз-два». Це все вже було, причому не тільки в нашому вітчизняному кіно, а й у світовий, я вибачаюся, літературі. У якоїсь Марії Ремарк, наприклад, і її сина Еріха. Там вони на пару саме про таке писали. «Тріумфальна арка». «Повернення». «На західному фронті без змін», і так далі. Особливо «Повернення» (aka “Der Weg Zurueck”) мені сподобалося, там саме про це написано - як після війни хлопець прийшов собі додому - а там, на цивілці, він нікому на фіг не потрібний, і ніхто його до фіг не чекає, а все навпаки - усі кидають і глумляться. Подібна думка була відбита у фільмі 1997 року режисера Балабанова, фільм називався «Брат». Данила Багров у ролі Сергія Бодрова там, я вважаю, показав справжній клас гри. Без жартів, до такого рівня багатьом нашим акторам ще довго рости й товстіти. І наполегливо бігти за бронепоїздом.
Але й наші музиканти теж постаралися на даному поприщі. Група «Кукринікси», зокрема, заспівали років шість назад пісню з такими словами: «Ішов солдат з війни, ішов до себе додому, від семи смертей утік живий». І там ще багато всякого співається про солдатський сум. До речі, так пісня й називається - «Солдатський сум». Мені вона дуже подобається, я її зазавжди по п'яній справі голосно співаю. Правда, слова ще не всі до кінця вивчив, але недолік пам'яті заповнюю надлишком ентузіазму.
Загалом, по цьому тривалому вступі можна догадатися, що фільма - про колишнього солдата, що прийшов з війни. Про його життя на цивілці. На якій-небудь. Разом з тим, в уважного читача повинні з'явитися підозри: а що ж там нового, у цьому фільмі, якщо основна тема його, як переконливо показав камрад Реддер, була розкрита майже сто років тому братами-близнюками Ремарками? Адже не може ж такого бути, правда? Звичайно, не може. Тут все набагато складніше.
Добре, перейдемо. Є такий солдат-контрактник - Кір. Йому на війні відірвало півноги. І він тепер інвалід. І ось він таким інвалідом приїжджає додому. А товариші його по взводу й роті не приїжджають. Вони там, на тій війні всі полягли. І ось він тут, живе собі, ходить по друзях і знайомим, п'є, курить, витрачає зароблені на війні за контрактом гроші. А за ним, двома нечутними білими примарами ходять привиди двох його вбитих товаришів...
Так, цього раніше у фільмах не було, це ново й винятково філософськи, думка про те, що ми всі носимо своїх мерців із собою - вона виражена винятково чітко й доступно. І це добре. Фактично, починаючи із цього моменту, я вирішив, що фільм, мабуть, непоганий. Тим більше, що примари (у виконанні Володимира Єпіфанцева й Максима Лагашкіна) вийшли дуже живими і веселими, не дарма там раз у раз з'являються посилання на Карлсона, з якого примара теж виходила - будь здоровий.
А от головний герой симпатії не викликає взагалі ніякої. Парадокс, однак, начебто й інвалід, і герой, і симпатяга, такий собі парубок, та й зрештою брат самого Олексія Чадова - а от однаково, ніякого доброго відношення до людини не виходить. Тут може бути й мої особисті фені вплив зробили - як побачив, що він порожню пластикову пляшку на землю викинув, відразу пропало все відношення. От якось так мене виховали - що сміття на землю кидають тільки повні сволоти. І з тих пір нічого не можу із собою поробити, неодмінно бачу в кожному, котрий кидає, типову сволоту.
А в цілому, актори у фільмі знялися гарні. Як це говориться, «всі знайомі мордаси, начебто б не пі...» Хм. Загалом, багатьох акторів з фільму знаю. Але фільм від цього, як не дивно, краще не стає.
Тут адже як? Сам по собі актор майже нічого не вирішує, він усього лише відбиває образ, створений режисером. Яким буде цей образ, знову-таки залежить саме від нього, від режисера. Актор може його тільки переломити через себе, наситити фарбами, емоціями, і особистою могутньою харизмою. Але як все це буде виглядати у фільмі, залежить, повторюся, не від нього. Це саме завдання режисера, у цьому випадку - Олександра Велединського.
Чи впорався він із цим завданням? На це питання, на жаль, варто дати негативну відповідь - не впорався. Бадьоро стартанувший спочатку фільм, починаючи, принаймні, із середини починає безглуздо й безцільно буксувати. Куди ходить головний герой зі своїми мертвими товаришами? Незрозуміло. Для чого? Ще незрозуміліше. У чому головна ідея фільму, крім уже згадуваної? Запитаєте що-небудь легше, як це вірно помітив один з героїв.
У підсумку потенційно цікавий і неординарний фільм перетворився у звичайну, я вибачаюся, традиційну тягучку, дивиться винятково по інерції. І навіть спеціально запрошений священик, що виконується братом Андрія Чадова Олексієм, ситуації не рятує ніяк. От немає там змісту, от як хочете. А фільм без змісту - безглуздий, як було мудро помічено кимсь десь.
До речі, не стримаюся й наостанок причеплюся до непричіпляємого - до афіши. Що це за фізіономія, що репетує, на обкладинці? Чому чорно-біла? А це тонка аффтарська алюзія на фільм Тарковского «Сталкер», що вийшов в 1979 році, там на афіші була майже така ж чорно-біла лиса морда, що репетує. Ну, може, трохи не така. Але стиль, освітлення, кольори - один в один. А може бути, це й не алюзія зовсім. Може бути, це типовий випадок так званого злодійства. Сподобалася пика на обкладинці - стиримо її! Це навіть більш імовірно, тому що до «Сталкеру» Тарковского фільм не має взагалі ніякого відношення.
Підводячи, не побоюся цього слова, підсумки, хочу сказати - по кількості всіляких начебто б як розумних думок і первісному запалу фільм можна зрівняти з «Жерстю». Але «Жерсть» вигідно відрізняється від «Живого» гарними зйомками й гарним саундтреком. Тут ні того, ні іншого не спостерігаються, тільки актори часом непогано себе показують, та й то не завжди. Тому рішення - фільм не вразив. Вважаю його невдачею. Більше фільмів режисера Велединського дивитися не буду.
