Знайомство зі швейцарським кінематографом
В рамках першого кінофестивалю «Тиждень швейцарського кіно» в Україні була показана трагікомедія «Ласкаво просимо до Ісландії», і вона виявилася відмінним фільмом, з якого варто почати своє знайомство із загадковим і маловідомим для нас сучасним швейцарським кінематографом.
Режисером і сценаристом «Ласкаво просимо до Ісландії» є Фелікс Тіссі, але це ім'я навряд чи вам щось скаже, незважаючи на те, що це його сьома художня кінокартина загалом і перша за останні 16 років. У 2007 році він представив документальний фільм «Пустеля: Хто така людина», і, враховуючи, що події «Ласкаво просимо до Ісландії» також відбуваються в пустелі і пов'язані з пошуком опинившихся там людей самих себе, можна припустити, що саме це документальне кіно за всі ці роки еволюціонувало в таку от історію про незнайомців, яких в пустелі звела доля.
« – Одного разу у мене весь ранок був гарний настрій, від якого я не міг позбутися. А ввечері по радіо передали, що в Японії стався страшний землетрус. Загинули сотні людей.»
Навіщо людина може відправитися в посипану вулканічним попелом пустелю? Грегор (Домінік Янн), одягнений у світлий плащ, взяв з собою в пустелю тільки валізу, в якій поміщається радіо... і пістолет. Кожен раз, коли у нього трапляється гарний настрій, він включає радіо і чує, як десь сталася катастрофа, тому вирішив позбавити світ від свого існування і врятувати таким чином всіх інших. Спершу він є краплею трагедії в море комедії, яка і робить дану кінокартину трагікомедією, але, як тільки ми ближче знайомимося з іншими героями, стає ясно, що не тільки у нього серйозні проблеми.
« – У тебе є кетчуп?»
За пригодами до Ісландії вирушила молода закохана парочка Лео (Нікола Мастроберардіно) і Алісія (Мар'ям Зорі). Але незабаром їх машина ламається, і вони повинні приєднатися до інших блукаючих, щоб знайти вихід з цієї проклятої пустелі. Лео і Алісія абсолютно не пристосовані до походів, практично так само, як і Грегор, хоча все-таки володіють хоч якимось запасом їжі і сигарет. Їх запальні стосунки не дають нудьгувати не тільки їм самим, а і їх товаришам по нещастю, оскільки коли Алісія психує і йде в ніч одна, всі дружно за неї переживають, що передається через екран, і ось ти вже теж разом з героями з нетерпінням чекаєш, коли ж вони возз'єднаються. Тільки у примхливої долі, яка володіє величезним почуттям іронії, на цей рахунок свої плани.
« – Щасливі сім'ї не ходять у походи. Вони сидять вдома біля телевізора.»
Грегор, Лео і Алісія бачать в сім'ї Клауса (Маркус Сігнер) і Юлії (Джулія Брендлер), які вирушили в похід з двома дітьми, своє спасіння, але ця пара батьків – не такі ідеальні, як здаються на перший погляд. Вони вибралися подалі від міської суєти, щоб налагодити відносини і врятувати сім'ю, але з кожним новим днем у пустелі вони ще більше відштовхують одне одного. Ось вам і гостра драма, що уміщається між самогубцем і молодою парою.
Своїм нехитрим, але потрапляючим у ціль чорним гумором, іронією та сарказмом «Ласкаво просимо до Ісландії» нагадує британське кіно, відвертістю у показі людських відносин – французьке, в оригіналі йде німецькою, а, мабуть, його дивакуватість в хорошому сенсі цього слова – це і є заслуга того, що родом вона з Швейцарії. Хоча я в швейцарському кіно і не експерт, але після «Ласкаво просимо до Ісландії» хочеться побачити й інші роботи цього режисера і акторів, що припали до душі.
Фільм дивишся з величезним задоволенням і по ходу справи починаєш рефлексувати через сміх, сварки і сльози разом з його персонажами. Адже всі ми часом відчуваємо себе так, ніби одні блукаємо пустелею. А епізод з записками Лео, які він залишає для Алісії – один із найромантичніших жестів, коли-небудь показаних в кіно. Прекрасний жест любові, що відновлює віру в те, що ще є в цьому світі романтики (нехай хоча б на екрані).
Якщо ви раптом зібралися перетнути ісландську пустелю, запасіться мобільними телефонами, справними GPS-навігаторами і пристойним запасом продовольства. І пам'ятайте, що пором з іншого кінця острова відправляється рівно в 5 вечора щонеділі.
